Каталог статеї

Події останніх років в 17-ій Криворізькій Окремій танковій бригаді яскраво це ілюструють. Наведу тільки деякі епізоди з цього приводу.
На початку 2004 року почалося різке зростання соціальної напруженості в середовищі офіцерів, прапорщиків гарнізону та членів їхніх сімей у зв’язку з виконанням розпоряджень вищого керівництва щодо підготовки до негайного скорочення чисельності офіцерів та прапорщиків в частинах. Особливо посилювали напруженість наступні чинники:
- абсолютна закритість і непередбаченість дій командування стосовно скорочення (розпорядження про це надійшло конфіденційно тільки командирам в/частин і окрім них нікому не доводилось);
- тотальне «поголівне» направлення офіцерів та прапорщиків (без їх особистої згоди) до шпиталю для медичного обстеження та прийняття рішення військово-лікарською комісією про придатність цих військовослужбовців до проходження служби у мирний час, а також без видання відповідного наказу;
- штучно створювалися умови приреченості і позбавлення всіляких перспектив не тільки для подальшої служби, але й взагалі, адаптуванні в подальшому житті, в отриманні певних соціальних гарантій (заперечувалися посадові переміщення не тільки до інших частин, але й до інших гарнізонів; не надавалося інформації про статті і причини, за яких буде здійснюватися скорочення; не визначалися пріоритети).

Також в той час набирає шалених обертів певна «негласна політика» серед керівництва гарнізону, суть якої полягала в наступному: грубо порушувалося конституційне право на відпочинок військовослужбовців (офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом) шляхом необґрунтованих усних розпоряджень щодо збільшення реального службового часу (від 10 годин і більше в службовий день і з одним або взагалі без вихідного дня на тиждень) в супереч вимог чинного законодавства та статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Були навіть випадки, коли начальники вдавалися до влаштування у вихідні дні шикувань, нарад або інших заходів з залученням офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом, під час яких визначалися завдання, що абсолютно не були пов’язані з бойовою готовністю частини чи підрозділів і не носили характеру першочергових заходів. Особливо слід відмітити, що приоритетними завданнями, які особисто визначали і контролювали командири і начальники різних рівнів вважалися ті, що потребують витрати матеріальних та фінансових коштів, але порядок їх забезпечення для цього не встановлювався. Тобто у офіцерів, прапорщиків, контрактників необґрунтовано вкрадалися і особисте життя, і гроші, і людська гідність. Їх перетворювали в рабів.
Ці чинники свідчили про штучність ситуації, що на той час склалася.

З метою ліквідації цього негативу, голова Криворізької міської організації Спілки Офіцерів України підполковник Лисенко П.О.: а) повідомив про це (письмово) народних депутатів України Г.Омельченка та Г.Манчуленка - які на той час працювали в комітетах Верховної Ради України «з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю» і «з питань національної безпеки та оборони» , а також очолювали Спілку офіцерів України на той час; б) направив письмове звернення до керівників правоохоронних органів та командування гарнізону з приводу суттєвих викривлень в соціально-правовому забезпеченні офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом та членів їхніх сімей у Криворізькому гарнізоні.

Якщо на найвищому рівні проблеми щодо стихійності та неправомірності процесу скорочення почали усуватися, то на рівні більш низьких ланок військового керівництва продовжувалися телефонні вказівки та телеграми з конкретними списками офіцерів, яких необхідно звільняти в першу чергу. Про ці та інші зловживання Криворізька СОУ постійно інформувала секретаріат СОУ і відповідних Народних депутатів України У зв’язку з цим, стосовно підполковника Лисенка П.О. та офіцерів, які його підтримували різко посилився службовий та психологічний тиск з боку командування, почали оформлювати документи на його звільнення з лав ЗСУ за службовою невідповідністю. Правоохоронні органи та командування Криворізького гарнізону на його звернення від 28.03.04.за № 3(37-40) відповіли відписками, а масштаби зловживань почали зростати і ще більше напружувати ситуацію в гарнізоні. Про все, що відбувалося він намагався проінформувати і командування, і військові правоохоронні органи, і народних депутатів України, і керівництво Спілки офіцерів України. У липні 2004 року до Криворізького гарнізону надходить телеграма командувача 6-м армійським корпусом за № 3/458 з вимогою про те, що «військовослужбовцям категорично заборонити звернення та ведення листування з службових питань з адміністрацією Президента, депутатами Верховної Ради України, Кабінетом міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями , незалежно від форм власності, засобами масової інформації та іншими органами державної та виконавчої влади, а також МО України , Ген. Штабом ЗС України, штабами видів ЗС України, штабом Південного ОК та іншими без дозволу командувача 6-м армійським корпусом. Питання, що підлягають вирішенню подавати на розгляд командувачу 6-м АК» , а Лисенка П.О терміново відправили у відрядження до с. Новобогданівка Запорізької обл. ліквідовувати наслідки пожежі … Він письмово звернувся до військового прокурора Південного регіону з приводу рішення командувача 6-м АК про заборону звернень та відбув у відрядження до с.Новобогданівки, де зловживань було не менше.

Тільки під час виборів – 2004 всі змогли зрозуміти той величезний масштаб зловживань в державі, зокрема у війську, і запобігти страшних наслідків, що могли виникнути «за допомогою» військових. В Криворізькій 17 ОТБР було все, - і втручання командування в процес формування та роботи дільничної виборчої комісії , і підготовка до маніпуляцій з відкріпними посвідченнями солдат строкової служби, яких відправили для виконання нібито державного завдання на будівництво автобану Київ – Одеса. Але найбільш жахливим і ганебним для криворізького офіцерства було те, що в пам’ятну ніч листопада 2004р. в той час, коли відбувалося спільне засідання Л.Д.Кучми, силових міністрів і кандидатів на посаду Президента, одні криворізькі офіцери на залізничній станції Мусіївка біля м. Кривого Рогу завантажували на платформи БТРи, нібито для відправки до м. Львову (навіть не задумалися , чому ці БТРи майже за місяць до того привели у найкращий стан і вони весь час очікували відправки, і саме в цю ніч поступила команда щодо їхньої відправки), а інші - зробили все, щоб ці БТРи в ту ж саму ніч були поставлені на свої штатні місця і з Кривого Рогу не вирушили.

2004 рік багатьом криворізьким офіцерам дав зрозуміти, що вони повинні жити і служити за великим рахунком і не бути «олов’яними солдатиками», тому в 2005 році вони вже не боялися підіймати проблеми і активно впливати на їхнє вирішення правовими методами. Головним завданням для них стало прискорення створення таких умов, при яких кожний офіцер , прапорщик, сержант та солдат мали б можливість у відкритому, прозорому, демократичному режимі підіймати проблеми, ставити питання і бути проінформованими про їх вирішення. А коли побачили, що вирішення проблем знову затискується в тінь, то саме такі офіцери 6 жовтня 2005 року поставили питання перед командуванням військами Південного оперативного командування та 6-го Армійського корпусу про блокування командуванням 17 ОТБР легітимних виборів керівних органів Зборів офіцерів 17 Окремої танкової бригади згідно Положення про Збори офіцерів у Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України 17.03.2003р. № 65, яке на той час діяло. Після втручання в цю справу Начальника штабу – першого заступника командувача військ Південного оперативного командування генерал-майора Р.Ш.Нурулліна 17 жовтня 2005 року відбулося зібрання Зборів офіцерів 17 ОТБР по виборах Президії Зборів офіцерів (яке відбувалося відкритим голосуванням) та Голови Зборів ( з метою залучення до виборів максимальної кількості офіцерів та надання більшої об’єктивності результатам, таємне голосування тривало на протязі трьох днів з 17 до 21 жовтня 2005 року і було оформлено актом рахункової комісії , яку обрало зібрання). З того моменту підполковнику Лисенку П.О., як Голові Зборів офіцерів 17 ОТБР випала честь разом з іншими офіцерами 17 ОТБР з почуттям спільної відповідальності за доручену справу зробити перші дії щодо наповнення державницьким духом і суттю нелегкі армійські будні Криворізького офіцерства. Не буду перераховувати статистику ( скільки зборів та засідань проведено, тому що справи робилися не під час засідань або зібрань, ці заходи були лише формальним закріпленням того напрямку який намітили офіцери) тільки зауважу на тому, що за ініціативою офіцерів ( не за вказівкою командування ) почали ставитися питання :
- щодо сприяння суттєвому зміцненню і утриманню на належному рівні боєздатності і технічного стану техніки і озброєння ( особливу роль в цієї справі було надано штатній стрільбі танкістів, яка відбулася на передодні 62-гої річниці визволення м. Кривого Рогу, вперше після 6-річної перерви стрільба відбувалася «з ходу» з витратою пального ( тоді Криворізькі екіпажі в змаганнях стали кращими у Південному ОК);
- щодо підняття престижу військової служби за контрактом за певними напрямками ;
- щодо моральності вчинків деяких офіцерів та клопотання перед командуванням про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
- про підняття рівня бойової підготовки танкістів , як головного чинника боєздатності 17 ОТБР ;
- щодо недофінансування коштів на виплату військовослужбовцям індексації грошового забезпечення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, добових за відрядження, одноразової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ;
- щодо надання конкретної допомоги окремим офіцерським родинам, та багато інших.

Збори офіцерів навіть започаткували видання щомісячного офіцерського часопису «Слово офіцера» і розповсюджували його в підрозділах 17 ОТБР. А більш обширну інформацію розміщували на спеціальному стенді біля плацу для загального ознайомлення всіх бажаючих.

Необхідно відмітити, що всі заходи офіцери намагалися наповнювати Українським державницьким духом, тому кожне зібрання починали і завершували співом Державного Гімну України, це налаштовувало кожного думати, говорити і, саме головне, діяти по державному. Відродилася ділова розмова , зрозуміле ставлення багатьох офіцерів до проблем і щире прагнення долучитися до їх вирішення. Тому 17–та Криворізька окрема танкова бригада для багатьох офіцерів по суті почала ставати рідною.

Але нажаль ані командування 6-го АК, ані командування 17 ОТБР під керівництвом спочатку полковника Полтавця С.І.(2004- перша половина 2006), а потім - полковника КрасноокаО.Ф. на протязі всіх цих років особливого прагнення спиратися на думку і пропозиції офіцерської громади 17 ОТБР не виявляли ( хиба тільки якщо необхідно було когось з недолугих офіцерів заслухати на зібранні чи засіданні Президії Зборів офіцерів, або забезпечити формальну підтримку свого делегування на всеармійські офіцерські збори (у 2004 році полковника Полтавця обрано саме так, доречи в зібранні брало участь трохи більше 50 офіцерів з 300 з лишнім що рахувалися у списках 17 ОТБР на той час). Всі намагання офіцерської громади відбувалися при спостереженні наших командирів збоку, а точніше - « з гори». Навіть одного разу, вже 2006 року, на зібранні коли полковника Красноока О.Ф. запросили висловити свою думку, він висловив своє невдоволення тим, що заздалегідь з ним з цього приводу ніхто з Президії не поспілкувався. Командир 6-го Армійського корпусу генерал-майор Замана В.М. за останній рік теж не зміг жодного разу побувати на зібранні чи засіданні Президії . Хоча він ще у 2005 році висловився на нараді, що хотів би побувати на офіцерських зборах в нашій 17 ОТБР. До речи офіційно Голова Зборів в своїх листах його запрошував на подібні заходи.

Необхідно відмітити, що дії командування 17 ОТБР і особисто командира – полковника Красноока О.Ф. постійно спрямовувалися на службову дискредитацію , посадовий та службовий тиск як голови Зборів офіцерів, так і офіцерів , що його підтримували у створенні чесних і відкритих умов у офіцерському середовищі 17 ОТБР. Епізодів з цього приводу багато , наведу тільки декілька з них:

- 15 жовтня 2005 року(субота – вихідний день офіцерів з гуманітарних питань ) за особистою вказівкою полковника Красноока О.Ф. підполковник Жуковський В.О. в той час тимчасово виконуючий обов’язки заступника командира 17 ОТБР з гуманітарних питань здійснив раптову перевірку документації заступників командирів підрозділів з гуманітарних питань (і треба ж так, яке співпадіння, - саме у тих офіцерів з гуманітарних питань, які поставили свій підпис під листом до командування Півд. ОК та 6-го АК з проханням допомогти в проведенні виборів керівних органів Зборів офіцерів, положення з документацією з гуманітарних питань в підрозділах найгірше. На той час це заступники командирів з гуманітарних питань 3-го танкового батальйону – майор Чернявський О.А., ремонтно- відновлювального батальйону – майор Глушак М.А., польового вузла зв’язку - капітан Афанасьєв С.О., батальйону матеріального забезпечення - підполковник Лисенко П.О.) Мета проста і зрозуміла – терміново підготувати компрометуючий матеріал на найбільш активних офіцерів і максимально його використати, як під час виборів керівних органів Зборів офіцерів 17 жовтня 2005 року, так і при нагоді представити будь якому начальнику;

- після того як у листопаді 2005 року підполковник Лисенко П.О. звернувся з рапортом по команді з проханням надати можливість скласти іспити в НАОУ, полковник Красноок О.Ф. запрошує Лисенка П.О. на засідання атестаційної комісії і особисто в присутності членів атестаційної комісії влаштував «разнос» останньому, спираючись на рапорт підполковника Жуковського В.О. від 15 жовтня 2005 року. Протоколу з цього приводу підполковнику Лисенку П.О. не надано, але питання про направлення до НАОУ вже не піднімалося;

- 23 грудня 2005 року батальйон матеріального забезпечення (де заступником командира з гуманітарних питань підполковник П.О. Лисенко) організовано, згідно розкладу занять виконав стрільбу із АК-74, результати були не дуже високі, але загальна оцінка «задовільно». Тимчасово виконуючий обов’язки командира БМЗ майор Грушник О.В. після подання відомостей з результатами стрільби до відділення бойової підготовки 17 ОТБР повідомив, що начальник відділення бойової підготовки майор Завадський заздалегідь подав дані до управління 6-го АК з результатами, згідно яких батальйон матеріального забезпечення 23 грудня 2005 року отримав «незадовільно» і п’ять офіцерів батальйону отримали «2», хоча з офіцерів в той день жоден «2» не отримував, а майор Завадський при виконанні стрільби не був присутній;

- у лютому 2006 року до голови Зборів офіцерів 17 ОТБР звернулися ряд офіцерів підрозділів 17 ОТБР з проханням посприяти у вирішенні проблем щодо недофінансування коштів на виплату військовослужбовцям індексації грошового забезпечення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, добових за відрядження, одноразової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ ( саме в цей час дуже напружували ситуацію і зростання цін, і, особливо, велике навантаження на офіцерів, прапорщиків і контрактників у зв’язку з проведенням штатної стрільби з танків (за останні 7 років вперше з витраченням моторесурсу, тобто стрільба « з ходу»), танкісти постійно в полі на танковій директрисі, а військовослужбовці інших підрозділів в цей час беруть на себе додаткові навантаження щодо несення і організації внутрішньої, вартової служби , вирішенню завдань забезпечення повсякденної діяльності ). З метою покращення ситуації і позитивного впливу на стан бойової підготовки та бойової готовності голова Зборів офіцерів 17 ОТБР підполковник П.Лисенко 17 лютого 2006 року надсилає письмове звернення з цього приводу командувачу військ Південного оперативного командування генерал-лейтенанту І.Ю.Свиді своїми підписами на зворотному боці цього звернення його підтримують 57 (п’ятдесят сім ) офіцерів, а командир 17 ОТБР полковник Красноок О.Ф. підтримати це звернення своїм підписом відмовився, він тільки в усній формі погодився, що згодний з тим що в ньому написано. Відповідь нам надіслали рівно через місяць – 17 березня 2006 року , з якої було видно, що в управлінні Південного ОК стурбованість таким станом справ перед вищими органами військового управління і, зокрема, перед Департаментом фінансів МО України ніхто офіційно не виявляє, а тільки просто чекають, коли будуть надходити кошти і коли ми побачили, що відповідь підписана посадовою особою, до компетенції якої питання фінансування не відносяться ( тимчасово виконуючий обов’язки начальника управління з гуманітарних питань Південного оперативного командування полковник С.М.Масленко), то зрозуміли, - нас, вибачте, «розводять», а полковника С.М.Масленка підставляють, тим більше, що про заплановану ліквідацію управління з гуманітарних питань Південного ОК навіть ми вже знали . Тим часом командир 17 ОТБР 3.04.2006 року видає наказ № 328 у якому за епізод 2005 року (коли колишній старшина БМЗ прапорщик Д.В.Овчаренко у серпні чи у вересні 2005 року привласнив грошове забезпечення військовослужбовця строкової служби) накидає стягнення і підполковнику П.Лисенку, і його командиру підполковнику Ю.Починку нібито за недоліки в роботі щодо попередження випадків корупції та заходи щодо їх усунення.

- також П.Лисенко в березні 2006 року на зібранні Зборів офіцерів в присутності командира 17 ОТБР полковника Красноока О.Ф. повідомив про факти нечесного надання командуванням 17 ОТБР високого рейтингу деяким підрозділам за нібито високі показники в стрільбі із стрілецької зброї (АК-74)(у відомостях на отримання боєприпасів зі складу ці підрозділи боєприпаси взагалі не отримували, а високі місця за проведення стрільби їм були визначені у підсумкових наказах командира 17 ОТБР), та після того, як про це П.Лисенко написав замітку в «Слові офіцера» командир 17 ОТБР за місць проведення розслідування з цих фактів взяв під особистий контроль і «пильну» увагу всі заходи, які проводились в батальйоні матеріального забезпечення;

- також на протязі першого півріччя 2006 року командир 17 ОТБР полковник КрасноокО.Ф. неодноразово в усній формі вимагав від офіцерів , прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом управління 17 ОТБР та підрозділів придбати за власні кошти камуфльовані господарчі сумки з так званими саморобними несесерами за місць речових мішків, в яких утримується майно для індивідуального користування на випадок дій «по тривозі». Спочатку він це робив під час нарад та шикувань у формі таких собі роздумів і натякань: «Зрозумійте – речові мішки це вже «кам’яний вік»…, а камуфльовані сумки через плече мають сучасний вигляд, а також несесери, що виробляє наша швацька майстерня - теж.» Командирам і начальникам чиї підлеглі наполегливо купляли за власні кошти ці сумки з несесерами , полковник Красноок О.Ф. висловлював слова задоволення, а тим , де ця справа не находила підтримки, ставилося запитання: «Коли ваші підлеглі представлять свої сумки з несесерами?» В голос не визначалося де і за яку ціну купляти ці сумки з несесерами, але, зі слів військовослужбовців, що їх придбали, гроші, на той час, збиралися по 65 гривень за одну сумку і один несесер разом, віддавалися начальнику речової служби капітану Севруку В., а після певного часу він привозив відповідну кількість сумок і віддавав в підрозділи. Звідки їх привозили і у кого їх купляли нікому офіційно не повідомляли та відповідних облікових та звітних документів не складали і не представляли. Юридичну адресу виробника, чи відповідальної особи ніхто не називав. Коли полковник КрасноокО.Ф. оголосив свій намір провести стройовий огляд для перевірки сумок з несесерами, то 6 травня 2006 року під час особистої бесіди з ним, з метою запобігання зниження рівня бойової готовності офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом, недопущення створення умов для корупційних дій, посадових зловживань і на цьому ґрунті до створення загрози національній безпеці та обороні, підполковник Лисенко П.О. передав йому письмові пропозиції щодо виправлення порушень, які склалися в результаті прийнятого ним необґрунтованого, не правового рішення у вигляді усного розпорядження офіцерам, прапорщикам, військовослужбовцям за контрактом з вимогою щодо придбання за особисті кошти господарських сумок з несесерами за місць речових мішків для укладки майна на випадок бойових дій. 15 травня 2006 року, після стройового огляду полковник Красноок О.Ф. залишив на плацу офіцерів управління 17 ОТБР, командирів підрозділів, та тих офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом, які не виконали його неправомірні усні вимоги щодо сумок з несесерами. Не звертаючи уваги на різницю у військових званнях та посадових категоріях, він почав заслуховувати останніх стосовно причин невиконання своїх вимог. Після того, коли підполковник Лисенко П.О. нагадав про письмові пропозиції, він в емоційній формі в присутності всіх військовослужбовців відправив його з плацу. Підполковник Лисенко П.О. попередив про те, що буде оскаржувати ці неправомірні рішення і пішов зі строю. А полковник Красноок О.Ф. продовжив заслуховувати військовослужбовців ставлячи кожному питання: «Яки у вас проблеми заважають купити сумку?» Таким чином психологічно тиснув на військовослужбовців. 16 травня 2006 року підполковник Лисенко П.О. надіслав листа командиру 17 ОТБР полковнику Краснооку О.Ф. , в якому відзначив , що його дії на плацу 15 травня 2006 року яскраво ілюструють небажання приймати рішення обґрунтовано, в правовому режимі , без порушень прав військовослужбовців і їх законних інтересів, не створюючи підґрунтя для корупційних дій і посадових зловживань, не підриваючи національну безпеку та оборону держави та повідомив , що вимушений звернутися до правоохоронних органів та вищого командування з цього приводу і додав до цього копію раніше наданих пропозицій. До воєнного прокурора Криворізького гарнізону звернувся безпосередньо листом з повідомленням, а до військового командування - за допомогою Голови Спілки офіцерів України. Після цього командир 17 ОТБР полковник Красноок О.Ф. відправляє підполковника Лисенка П.О. у відрядження в Кіровоградську область на місяць, а сам організовує оформлення документів, за допомогою яких можна було виправдатись про закупівлю сумок з несесерами (відомості про добровільну закупівлю сумок і таке інше). Якщо з управління Сухопутних військ ЗС України (хоча безпосередньо з цього приводу з заявником ніхто так і не спілкувався) за підписом начальника відділу морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування військ полковника О.М.Голоднюка відповідь підполковнику Лисенку П.О. надійшла, то від воєнного прокурора Криворізького гарнізону підполковника юстиції Різниченка Р.В. - й досі нема , хоча він особисто в присутності офіцерів БМЗ (підполковника Починок Ю.С., майора Грушник О.В., капітана Коломієць І.П., тоді ще лейтенанта Малий) та помічника воєнного прокурора капітана юстиції Лопоха у підполковника Лисенка П.О. уточнював, чи дійсно це він надіслав лист з повідомленням і в чому він (ЛисенкоП.О.) вбачає факт тиску на нього і військовослужбовців, навіть взяв письмові пояснення з цього приводу зі всіх присутніх;

Тут можна візуально бачити переваги речового мішка над пресловутою сумкою
- під час проведення стройового огляду при опитуванні військовослужбовців начальником штабу 6-го армійського корпусу полковником Локота у травні 2006 року підполковник Лисенко П.О. висловив усну заяву про те, що казарма в якій проживає особовий склад БМЗ, ПВЗ, БРАГ не придатна для використання, а після того, як з даху за наказом командира 17 ОТБР знято металеве покриття, особовий склад взагалі треба терміново перемістити в інше приміщення, бо дах потребує капітального ремонту і при першому дощу електрика вийде з ладу, а з часом плити можуть і впасти, буде добре, якщо при цьому це не постраждають люди. На що полковник Локота в присутності заступників командира 6-го армійського корпусу та командування 17 ОТБР почав емоційно висловлюватися, що він теж може давати багато пропозицій щодо керівництва військовими формуваннями в різних умовах хронічного незабезпечення та недофінансування, але він, як нормальний офіцер цього не робить, а просто виконує те що йому наказують. Коли підполковник Лисенко П.О. відповів, що це погано, коли такі високі начальники знають, що треба робити, але не подають пропозицій, полковник Локота почав задавати йому питання стосовно кількості людей в строю і таке інше , потім сказав, що треба перевірити професійний рівень підполковника Лисенка і зробити висновки про його професійну придатність і що він має право його покарати. Лисенко відповів: «Дай Боже, щоб справедливо.» Полковник Локота сказав, що Лисенко його спеціально провокує, що останнє слово буде за ним. Що він мав на увазі, він не пояснив. Але пообіцяв разом з підполковником Лисенком П.О. піднятися на дах казарми і подивитися. На жаль цього не відбулось. Тому після першого дощу електропроводку пробило (на щастя без жертв), казарму все літо то заливало дощем, то вона розсихалася. Вже по осені за тиждень до підсумкової перевірки полковник Красноок О.Ф. прийняв рішення про переселення особового складу в іншу казарму. А в аварійну казарму заселено окремий батальйон матеріального забезпечення вищого підпорядкування, який створюється у листопаді – грудні 2006 року. Ось такий державницький підхід;

- в той час ( травень - червень 2006 року) в питаннях бойової підготовки та заходів гуманітарного та соціального забезпечення до БМЗ було виявлено особливу прискіпливість (полковник Красноок О.Ф. особисто неодноразово присутній на заняттях з гуманітарної підготовки в групі прапорщиків БМЗ де керівником підполковник П.Лисенко , особисто перевіряє організацію і проведення стрільби із АК-74 особовим складом БМЗ, особисто перевіряє документи гуманітарного та соціального забезпечення у підполковника П.Лисенка), а документи, що могли би підтвердити недоліки в роботі підполковника П.Лисенка полковник Красноок О.Ф. особисто вилучає і складає у себе в кабінеті. Вилучив навіть протоколи зібрань і засідань Президії Зборів офіцерів. Під час однієї з розширених нарад (так звана читка наказів) в присутності офіцерів, прапорщиків, солдат та сержантів служби за контрактом полковник Красноок О.Ф. навіть вдається до образливих дій в бік голови Зборів офіцерів і починає висловлюватися про нечесність і непорядність та про узурпацію підполковником Лисенком П.О. Ради офіцерів розмахуючи часописом «Слово офіцера» де був надрукований матеріал про нечесність в оцінці командуванням стрільб зі стрілецької зброї за підписом «полковник Петро Козак» (ЛисенкоП.О. в присутності всіх пояснив , що це він вирішив взяти такий псевдонім), але це Красноок розцінив, як намагання Лисенка ввести офіцерів і всю 17 ОТБР в оману;

- положення «Про Збори офіцерів у ЗС України» від 2003 року та «Про Ради офіцерів у ЗС України» від 2006 року щодо призначення голови до складу атестаційної комісії частини, командир 17 ОТБР полковник Красноок О.Ф. взагалі проігнорував як у 2005 році так і у 2006 році, не дивлячись на офіційні вимоги голови Ради;

- про впорядкування діяльності Ради офіцерів 17 ОТБР командиром в наказі № 546 від 13.05.06 «Про створення Ради офіцерів військової частини» підполковник Лисенко П.О. узнав вже у відрядженні в Кіровоградській області з листа начальника відділу морально-психологічного забезпечення підготовки військ Командування Сухопутних військ ЗС України полковника О.М.Голоднюка в середині червня 2006 року , але коли фактично хотів ознайомитися з текстом цього наказу, то так і не зміг його знайти у нетаємному діловодстві разом з діловодами,- такого наказу і до цього часу не існує;

Практично з того часу підполковник Лисенко П.О. як голова Ради офіцерів не зміг активно впливати на вирішення проблем, що відбувалися в 17 ОТБР та реально керувати діями Ради офіцерів (відрядження, відпустка, лікування в Дніпропетровському госпіталі у зв’язку з загостренням хронічних захворювань та виявленням ішемічної хвороби серця – стреси не пройшли безслідно). Після лікування стало видно, що командир 17 ОТБР всі сили докладає для того, щоб не дати можливості Раді офіцерів впливати на вирішення проблем, та активно демонструє офіцерам, що відкритість і колегіальність це для нього не принципи, якими треба керуватися під час прийняття рішень. («Яка вам треба конституція? Яка вам демократія? Який вихідний?» і т. ін.) Багато офіцерів стало зневірюватися в тому, що вони потрібні Збройним Силам України як чесні професіонали, бо від них вимагали тільки стояти в строю та мовчки робити те , що скаже командир 17 ОТБР і не задавати проблемні питання, особливо про гроші та вихідні дні. Також напружують ситуацію і зниження реального життєвого рівня, і чутки про скорочення ЗС України, які завжди супроводжуються коментарями про те, що у війську залишаться найкращі (ми це вже неодноразово пережили раніше і знаємо, що найкращим, як правило стає той, хто не заважає робити чорні справи). У відрядження офіцери, прапорщики та військовослужбовці за контрактом їздять за свої гроші. Індексацію отримують - якщо буде фінансування. Як розподіляються путівки в оздоровчі заклади, зокрема в санаторії, офіцери, прапорщики та військовослужбовці за контрактом не знають. Службовий час знову із ненормованого перетворився в безрозмірний (дійшло вже до того, що наради бувають у командира 17 ОТБР о 23.00-на приклад на передодні підсумкової перевірки). Про вихідні вже й говорити не треба. Багато офіцерів прийняло рішення звільнитися із Збройних Сил України . Серед них і підполковник ЛисенкоП.О.. Молоді офіцери кажуть:«Ми не хочемо бути рабами, тому і хочемо звільнитися.»

Не буду згущувати фарби, але вище командування прийняло рішення, згідно якого в 17 ОТБР солдатів і сержантів залишилося стільки, щоб тільки забезпечити несення вартової служби, а інші наряди по охороні об’єктів будуть нести офіцери і прапорщики (на кожному з них лежить ще і відповідальність згідно своєї посади - техніка, майно , облік і т. ін.), декому прийдеться нести службу за солдата, наприклад виконуючи обов’язки днювального. Декому «випала честь» нести службу по охороні «доміка охотника і риболова» за межами гарнізону, на одинці, без електрики та зв’язку круглодобово з заміною через тиждень. Така ситуація може бути збережена принаймні до весняного призову 2007 року (це десь до травня-червня , якщо відбудеться призов). Вже часто можна побачити як офіцери та прапорщики 17 ОТБР працюють мітлами та лопатами.

Таким чином ситуація, що склалася на цей час в 17-ій Криворізькій окремій танковій бригаді свідчить про те, що вона стала ще гірше ніж у 2003-2004 роках. А якщо точніше казати, то нагадує ту - що була 1999-2002 роках. Саме тоді в одному з танкових полків, в той час 17 танкової дивізії, гинули молоді недосвідчені офіцери (самогубства, порушення заходів безпеки з за невиправданого ажіотажу командування). Нажаль, як раз колишній командир того полку сьогодні командує 17-тою ОТБР. І, нажаль, стиль його командування повторюється з точністю до дрібниць, точніше - не змінився. Знову з офіцерів роблять «олов’яних солдатиків», а точніше перетворюють, вибачте, у «бидло». А де які з молодих офіцерів наслідують такий стиль командування і вважають це єдиним правильним рецептом від всіх проблем офіцерської служби. Вважаю, що як офіцер ,який певний час прослужив у «Десні», полковник Красноок О.Ф. можливо несе в собі той самий вірус знущання над людьми, наслідки якого щойно побачила Україна. Саме жахливе те, що командир 17 ОТБР полковник Красноок О.Ф. не відчуває суть ситуації що склалася. Його дії як військового керівника не можна назвати адекватними даній ситуації. Поради та пропозиції офіцерської громади його не цікавлять. Ситуація знову штучно загострюється.

Стало відомо, що під час проведення наради з командуванням 17 ОТБР та командирами підрозділів 17 ОТБР наприкінці підсумкової перевірки командувач 6-го армійського корпусу генерал-майор Замана В.М. висловився про те, щоб таким офіцерам як підполковник Лисенко П.О. не довіряли , а під час підведення підсумків перевірки в присутності всіх офіцерів, від командира взводу і вище, він нагадав, що треба провести виборче офіцерське зібрання і обрати нормального Голову Ради офіцерів, «а ні склочника та крикуна»(мабуть натякав на Лисенка). Тому не треба й дивуватися, що до генерала-майора Замани В.М. на особистий прийом прийшов аж один офіцер. Бо офіцерам дійсно стало видно,- кому не треба довіряти..." (З листа підполковника Лисенка до вищого керівництва ЗСУ)