Пам’ятай про Крути!

Категорії розділу

ГРОМАДЯНИН І ВЛАДА [13]
ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ВІЙСЬКОМ [1]
ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ І ВІЙСЬКО [4]
МІСЦЕВА ГРОМАДА [0]

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Логін:
Пароль:

Каталог статеї

Головна » Статті » ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО » ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ І ВІЙСЬКО

СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ ЯК ІНСТИТУЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У НОВИХ СОЦІАЛЬНОПОЛІТИЧНИХ УМОВАХ
Ще в епоху Відродження Н.Макіавеллі фактично вперше наголосив, що держава постійно прагне підірвати будьяку діяльність суспільства, щоб самим піднятися над ним, і цим відділив від держави явище, яке згодом дістало назву громадянське суспільство" [1, с.54]. Відомий філософ приблизно того ж історичного періоду Т. Гоббс вважав, що держава виникла на основі суспільного договору в результаті згоди більшості членів суспільства при переході від природного стану "війни всіх проти всіх" до державного врядування з метою забезпечення загального громадянського миру, безпеки та правопорядку. Згідно до цієї моделі громадянське суспільство, як і держава, підпорядковується закону. Кожен громадянин зобов'язаний діяти заради задоволення не лише власних інтересів, а й інтересів інших членів суспільства. Отже паралельно процесу розвитку держави поступово формується і громадянське суспільство [2, с.113].
За сучасним науковим визначенням громадянське суспільство це розгалужена, багатоаспектна мережа різноманітних форм асоціативного життя, волевиявлення й формування громадської думки, забезпечених певною інфраструктурою й автономних стосовно держави [3].
Побудова могутнього громадянського суспільства стала глобальним викликом сучасності. Створення інституцій громадянського суспільства неодмінний атрибут дійсно демократичної держави, чіткий показник свободи її громадян. Лише суспільство, в якому громадськість виборює своє право контролювати владу, вимагати її відкритості і підзвітності, стає на шлях справжнього демократичного розвитку.
Мета цього допомогти громадянам усвідомити свою роль у процесі формування та реалізації державної політики, надати їм можливість впливати на прийняття державних рішень та відчувати власну відповідальність за цей процес. У цьому контексті виникає потреба у активному залученні широкої громадськості до участі в управлінських процесах, формуванні та реалізації державної політики, що, у свою чергу, сприятиме розвиткові демократії, прозорості та відкритості діяльності органів державної влади, налагодженні ефективного системного діалогу органів влади з громадськістю.
Проте, утвердження громадянського суспільства, як свідчить досвід країн, що стали на шлях демократичного розвитку, є непростою і тривалою справою. Як стверджував Джон Кін: "Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов'язане з небезпеками. Воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою. …Незріле громадянське суспільство може перетворитися на поле битви, на якому завдяки правам і свободам лисиці насолоджуються свободою полювання на курей" [4, с.51].
Відомо, що будь яка влада, хоч би під якими прогресивними та демократичними гаслами вона не розпочиналася, за умов безконтрольності з боку суспільства невідворотно перетворюється на авторитарну та тоталітарну. Характер влади (її моральність чи аморальність) залежить від самого суспільства. Лише розвинуті інституції громадянського суспільства можуть бути гарантією від небажаних хвороб влади, а не навіть найдемократичніші погляди окремих політиків, які прийшли до влади (бо друзі, свати, куми, тощо часто переважають на цих терезах моралі й аморальності).
На сучасному етапі в Україні вже створені деякі передумови, своєрідні ресурси, спрямовані на утвердження громадянського суспільства.
Правові засади створення і функціонування інституцій громадянського суспільства визначено, насамперед, в Основному Законі Держави. Конституція України законодавчо закріпляє права і свободи, якими володіє кожен громадянин держави і які держава йому гарантує. Відповідні статті Конституції України стверджують, що "утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", і що "громадяни мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних й інших інтересів" [5, с.15] Але треба мати на увазі, що існують великі перешкоди здійснення конституційно закріплених громадянських прав і свобод через глибокий розрив між задекларованим порядком їх здійснення і тим, який реально існує. Передумовою, що сприяє становленню громадянського суспільства в Україні, є накопичений за роки незалежності досвід громадянської самодіяльності, активного вияву і відстоювання своїх інтересів, найбільшим проявом якого стала помаранчева революція.

Складовими громадянського суспільства є політичні партії, громадські організації, професійні спілки, товариства споживачів, благодійні товариства, церква, недержавні установи і організації та власне і окремі громадяни. Партії, коли перебувають в опозиції стають інституцією громадянського суспільства, коли ж вони перебувають при владі інтегруються в державний механізм. Одним з головних завдань політичних партій є взаємозв'язок між суспільством і владою. Партії виявляють, обґрунтовують і виражають інтереси різних соціальних груп та прошарків населення. Не менш важливу роль відіграють вони в об'єднанні інтересів при узгодженні різних позицій, чим сприяють консолідації суспільства.
Світовий досвід підтверджує, що найдинамічнішою і надзвичайно ефективною формою самоорганізації демократичного суспільства, однією з провідних інституцій громадянського суспільства, вагомим чинником демократизації суспільних відносин є саме діяльність недержавних громадських організацій.

Громадські організації покликані стати справжніми посередниками між громадянами і державною владою, здійснюють контрольні функції суспільства. Саме громадські організації безпосередньо представляють інтереси найрізноманітніших груп населення, покликані не лише вирішувати ті чи інші важливі суспільні конкретні проблеми, а й виступати генераторами ідей, альтернативних проектів розвитку суспільства. Беручи безпосередню участь у політичних процесах, громадські організації отримують можливість впливати також на прийняття політичних рішень.
Якби на зламі 90х були створені масові громадські та політичні об'єднання, відповідні структури та інституції, а в суспільстві не було такого пасивного очікування, що затягнулося на роки, Україна не зазнала би такої політичної, економічної, морально-етичної та світоглядної руїни, яка скалічила та спотворила душі десятків мільйонів людей. На жаль, цього Україна не мала.
У 1991 році в Україні нараховувалося лише 300 громадських організацій, а станом на жовтень 2003 року зареєстровано 1352 всеукраїнських громадських організації і 381 міжнародна. Обласними управліннями юстиції зареєстровано понад 20?тисяч місцевих громадських організацій, а також понад 4,8 тис. осередків всеукраїнських і міжнародних організацій. Найбільшу кількість громадських організацій з місцевим статусом зареєстровано у м. Києві (3,9 тис.), Львівській (понад 1,6 тис.), Одеській (понад 1,3 тис.), Харківській (1,3 тис.), Донецькій (1,1?тис.), Луганській (1,1 тис.) областях, а також Автономній Республіці Крим (понад 850). Міністерством юстиції також зареєстровано 175 осередків громадських організацій іноземних держав [6].

На сьогодні в Україні нараховується понад 50?тисяч громадських організацій. Проте досі українська пострадянська держава була центральним інститутом політичної системи. Індивід був безправним перед всесильною державою. Суспільство та влада існували паралельно. Влада була абсолютно незалежною від громадської думки. З боку держави не спостерігалося ані найменших ознак урахування інтересів суспільства на всіх рівнях. В цій ситуації більшість громадян відчували себе пасивними об'єктами політики, а не її активними суб'єктами. Реальний вплив громадських організацій на політичній арені був незначним, а їх можливості обмежені.
Серйозним гальмом розвитку громадських організацій є недосконала правова база їх діяльності. На законодавчому рівні необхідно створити найбільш сприятливі нормативно-правові умови для діяльності всього спектра громадських інституцій, чіткіше визначити механізми їх фінансово-економічної незалежності, створити системи ефективного громадського контролю за діями влади. Найменш розвинута структура громадських організацій у силових структурах держави. Швидше можна стверджувати про відсутність офіцерських громадських організацій (зборів, спілок, профспілок). Навіть Спілка офіцерів України громадська військово-патріотична організація, заснована офіцерами патріотами ще в липні 1991 року і відіграла важливу роль у розробці військового законодавства та створенні Збройних Сил України, в результаті багаторічної прихованої заборони діяльності її осередків у військових частинах, установах і закладах, і їх повного, по суті, знищення, зараз перетворена в організацію переважно офіцерів запасу і у відставці.
Має місце підміна справжніх елементів громадянського суспільства їх сурогатами. Прикладом цього може слугувати створена у грудні 2005 р., уже під час помаранчевої революції Громадська рада при Міністерстві оборони України. Створювалася вона за участю влади, згідно з положенням підписаним директором департаменту гуманітарного, соціального розвитку та інформаційної політики Міністерства оборони С.? На горянським, затвердженим Міністром оборони О.? Кузьмуком , що суперечить Закону країни про громадські організації. Громадська рада має слугувати владі, а ніяким чином не суспільству. Проте їм передбачалося і приміщення, засоби зв'язку тощо.
Таким же сурогатом громадської організації є Офіцерські збори. Ця організація, що включає всіх офіцерів у примусовому порядку, створювалася за наказом Міністра оборони, працювала під керівництвом командира (начальника) і, по суті, не може вважатися інституцією громадянського суспільства. Громадянське суспільство, що народжується в Україні, передбачає нове розуміння ролі громадської організації в житті суспільства і ролі держави щодо громадської організації.
Окремі громадські організації, що беруть участь у вирішенні соціально значущих питань (Просвіта, Україна, Спілка письменників тощо) визначені законом (бюджетом), отримують фінансову підтримку із державного бюджету. На жаль, Спілка офіцерів України такою не є.
На цій підставі, як громадська організація, яка бере участь у вирішенні соціально значущих питань для Збройних Сил України, має користуватися державною підтримкою. Ми повинні цього домагатися, переконливо обґрунтовуючи значимість діяльності нашої Спілки, для чого звертатися до уряду з вимогою внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо державної підтримки організації.
Чи має Спілка офіцерів України підстави вимагати державної підтримки? Якою має бути ця державна підтримка?
Підставою є, насамперед, вимоги Закону України "Про об'єднання громадян"). Держава (а стосовно Спілки офіцерів України це Міністерство оборони та інші силові міністерства) має:

стимулювати розвиток громадських неурядових організацій; здійснювати законодавче забезпечення та створювати найбільш сприятливі нормативно-правові умови для повноцінного розвитку демократичних громадських інституцій; залучати представників громадських організацій до процесу вироблення і експертизи важливих суспільно-економічних і політичних рішень на державному, регіональному і місцевому рівнях; делегувати громадським організаціям широкі повноваження щодо вирішення проблем забезпечення життєдіяльності населення (військовослужбовців); здійснювати комплекс організаційних, інформаційно-пропагандистських, освітніх та інших заходів щодо підвищення ролі громадянських організацій.
У свою чергу Спілка офіцерів України (згідно з нормативно-правовими вимогами цього ж закону) як громадська організація має діяти за наступними напрямами: впливати на вироблення суспільно важливих державних рішень та формування державної, зокрема, військової політики шляхом залучення представників СОУ до роботи профільних комітетів Верховної Ради України і участі в розробці та в громадській експертизі концептуальних і нормативно-правових документів; надавати суспільству (військовослужбовцям) вичерпну інформацію про їх права, способи захисту цих прав, прості і прозорі механізми їхнього гарантування та здійснення; здійснювати ефективний громадський контроль за виконанням державних рішень та за діями влади, насамперед, силових структур, як власними силами так і через представників у інших національно-демократичних ідеологічно споріднених організаціях; зайняти чільне місце в системі демократичного цивільного контролю над силовими структурами, що є необхідною передумовою радикальної реформи воєнної сфери України, індикатором наявності і зрілості громадянського суспільства, невід'ємною ознакою демократії. Але коли основний принцип цивільного контролю: підпорядкованість і підзвітність як цивільної влади так і військових громадянському суспільству зводять до того, що цивільні особи обіймають військові посади це є профанація цивільного контролю.
На виконання нашої головної статутної мети сприянню розбудові Збройних сил України та інших силових структур і правового та соціального захисту військовослужбовців і членів їх родин, нам необхідно тісно співпрацювати з військовим керівництвом.
Разом з тим, Спілка офіцерів України не має втратити свого статусу громадської організації. Йдеться про численні пропозиції стати профспілкою, поглинутися комітетом соціального захисту, а ще гірше перетворитися у кишенькову організацію командування.
Головним питанням сьогодення є як будемо співпрацювати з новим керівництвом МО, МВС, МНС, СБУ? Як зліквідувати існуючий "заборонний синдром" щодо діяльності Спілки офіцерів України у цих структурах?
Очевидно слід директивно зобов'язати командирів і начальників співпрацювати з Спілкою офіцерів України, як інституцією громадянського суспільства і інструментом цивільного демократичного контролю за діяльністю силових структур.
Не керувати, не диктувати, не втручатися ми хочемо, але хочемо щоб до нас дослуховувалися, з нами радилися, нас слухали. Цього вимагають ідеали помаранчевої революції, цього вимагає майдан, цього вимагає громадянське суспільство.
Чому саме Спілці офіцерів України має відводитися така роль?

Тому що Спілка офіцерів України пройшла тернистий історичний шлях, має великий досвід організаційної роботи. Народжена разом з українською незалежністю, вона з перших днів свого існування активно включилась у боротьбу за суверенітет України, безпосередньо спричинилася до створення Збройних Сил України, розробки їх законодавчої бази. Члени СОУ вірою і правдою служили незалежній Україні, робили все, що могли в тих складних умовах. Діяльність Спілки ускладнювалася серйозними переслідуваннями з боку недругів української державності. Зрештою, Спілка найбільше спричинилася до перемоги помаранчевої революції, всі її організації віддано працювали на перемогу, пройшли хорошу організаційну школу і добрий гарт у конкретній роботі. І тому Спілка офіцерів України тепер має моральне право вимагати від влади певної підтримки.
Принаймні нам слід мати приміщення для секретаріатів Спілки в Будинках офіцерів, в державних адміністраціях (замість прокомуністичних ветеранських організацій, а можливо разом з ними).
Але, на жаль, навіть Секретаріат Спілки офіцерів України міститься у малесенькій кімнатці, де сидить один секретар (а не секретаріат). На утримання секретаріату немає фінансових можливостей. А людей приходить до секретаріату СОУ зі своїми проблемами і болями більше ніж до приймальні Міністра оборони. То варто, мабуть, надати можливість мати у секретаріаті три-чотири штатних посади і це будуть надійні помічники військового керівництва, насамперед.
А коли б мати в кожній обласній організації Спілки офіцерів України такі ж дієві секретаріати, то Міністерство оборони мало б інформацію із усіх гарнізонів. І це була б чесна і правдива інформація, а не та, яку надають їм боязливі генерали, що "лежать" на посадах і тремтять за своє крісло. Але керівництво більшості гарнізонів не бажає надавати допомогу діяльності Спілки, а обласні секретаріати залишаються без притулку.
Тепер наша українська влада і ми маємо поставити закономірне питання чи потрібна Спілка офіцерів України новій владі, чи ні? Чи потрібні ми новому Міністрові оборони? Міністр оборони має знати, що наша організація складається з людей, в яких болить майбутнє армії і держави.
Спілка офіцерів України сподівається, що військове керівництво буде співпрацювати зі Спілкою офіцерів України, насамперед, у справі військово-патріотичного виховання. Зараз спостерігається наявний регрес у військово-патріотичному вихованні. Надто низький рівень військово-патріотичної роботи. Дуже мляво відроджуються національні військові традиції. Офіцерське середовище вражене меркантильністю і космополітизмом. Значна частина вищого військового керівництва досі не сприймає української державності, а то й відверто висловлює ностальгію за СРСР. У війську не надається належної уваги проблемі використання державної мови та відсутні чіткі вимоги щодо дотримання законодавства про мову.
Слід зазначити, що нині заходам виховної, патріотичної спрямованості, що проводяться у військах, бракує єдиної фундаментальної основи. Роль цієї основи, на погляд Спілки офіцерів України, повинна відігравати українська національна ідея. І хоч сьогодні наше військо згідно із законом перебуває поза політикою, але при цьому армія повинна бути провідником державно-патріотичної ідеології. Невід'ємними складовими процесу вдосконалення системи військового виховання, на нашу думку, мають стати такі заходи: виховання патріотизму, національної гордості та самосвідомості; формування престижу військової служби, ролі захисника Батьківщини, української державності, незалежності та недоторканості кордонів; формування почуття гордості за незалежність своєї країни, за Збройні Сили, за свій підрозділ; культивування, дбайливе збереження та розвиток українських військових традицій; виховання високих морально-етичних якостей; формування морально-психологічної налаштування на службу; підвищення уваги до шкільної та допризовної підготовки; підвищення ролі військово-педагогічної підготовки під час навчання майбутніх офіцерів та органічне поєднання навчального та виховного процесу у військових навчальних закладах. Щодо останнього, то, на нашу думку, військова освіта потребує невідкладного реформування, зокрема, система прийому до військових навчальних закладів, яка є наскрізь корумпованою. Особливу увагу слід приділити докорінній заміні керівництва військових навчальних закладів, адже вони кують майбутні кадри.
Наповнення співпраці Спілки офіцерів України з військовим керівництвом конкретним змістом мало б передбачати участь Спілки в вирішенні кадрових питань. Схвалюємо і підтримуємо наміри Президента України щодо формування нової влади з новим обличчям за принципом порядності, професіоналізму і патріотизму та рішучого усунення корупції найбільшого для українського суспільства зла. Викорінення корупції у силових структурах стане серйозним випробуванням для нової влади і можливе тільки рішучими, безкомпромісними і кардинальними діями в кадровій політиці. Спілка висловлює рішучий протест проти млявості в кадровій політиці. Нашою вимогою мало б бути повернення на службу несправедливо звільнених антиукраїнським військовим керівництвом офіцерів патріотів .

Щоб впливати на кадрові питання, вирішувати житлові та інші соціальні проблеми, реально здійснювати правовий та соціальний захист військовослужбовців потрібно ввести представників Спілки офіцерів України до атестаційних, житлових та інших громадських комісій. Так було на початку 90х років, коли Спілка офіцерів мала підтримку Міністра оборони Костянтина Морозова, тісно співпрацювала з військовим керівництвом та мала вплив на всі сторони життєдіяльності військ, вирішувала соціальні проблеми військовослужбовців та членів їх родин. Спілка офіцерів України має повернути і забезпечити такий статус.

Таким чином, якщо влада спиратиметься на потужні структури громадянського суспільства, які проводять подальший демократичний і цивілізаційний розвиток, то Україна буде рухатися у напрямку задекларованому помаранчевою революцією. Від самого суспільства залежить також якими темпами, як швидко суспільство буде рухатися шляхом створення громадянського суспільства.
Спілка офіцерів України, використовуючи норми сучасного законодавчого поля і за нових соціально-політичних умов створених для нас помаранчевою революцією має стати тим середовищем яке по праву має зайняти своє гідне місце в житті Збройних Сил України та інших силових структур як інституція громадянського суспільства і інструмент цивільного контролю за діяльністю силових структур держави.

До змісту "Воєнна історія" #1_2 за 2005рік

Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/1_2_05_3.htm

Категорія: ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ І ВІЙСЬКО | Додав: zampolit (20.10.2008) | Автор: Petro Lysenko E W
Переглядів: 2392 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук

Друзі сайту