Каталог статеї

Юрій Єхануров вперше потрапив на високі щаблі влади ще 18 років тому, ставши заввідділом в Кабінеті міністрів. Відтоді пан Єхануров не випадав із владної обойми. Навіть 2001 року, вступивши до опозиційної «Нашої України» Віктора Ющенка, він зберіг ділові стосунки з Президентом Леонідом Кучмою. Однак пізніше настали інші часи. 2004 року Єхануров виступав категорично проти союзу Ющенка та Юлії Тимошенко, з якою мав нагоду добре познайомитись під час спільної роботи в уряді Ющенка 1999 – 2001 років. Після відставки першого уряду Тимошенко у вересні 2005-го саме Єханурова Ющенко подав на посаду прем’єра. Тимошенко цього не подарувала: відставку кабінету Єханурова менше ніж за рік Рада прийняла саме з її подачі – формальним приводом стали сумнозвісні газові домовленості, що ввели на ринок компанію «РосУкрЕнерго».

Попри все, Єхануров підтримав призначення другого уряду Тимошенко, причому його депутатський голос став вирішальним. Сам Єхануров став у цьому уряді міністром оборони, і вже скоро гучно побив горщики з прем’єркою, різко критикуючи її економічну політику. Тимошенко знову домоглася відставки Єханурова руками Ради – за звинуваченнями в корупції.

Сьогодні чимало колишніх ворогів Тимошенко забули старе і таємно чи явно працюють на її перемогу в президентських виборах. Однак Юрій Єхануров продовжує нещадно її критикувати, і виглядає на те, що в разі президентства Юлії Володимирівни політичного майбутнього в нього не буде. Втім, сам Єхануров стверджує, що зовсім цим не переймається. 

Юрію Івановичу, Верховна Рада прийняла рішення направити до Конституційного суду законопроект про скасування недоторканності депутатів, суддів та Президента. Водночас не пройшов у остаточному читанні законопроект про зняття недоторканності лише з депутатів, який міг набрати чинності протягом кількох днів. Ви вважаєте реальним кінцеве прийняття поданого до КС законопроекту? Тобто скасування імунітету як депутатів, так і суддів та глави держави?

Питання в тому, що це імітація діяльності депутатів. Вони хотіли б сказати виборцям, що вони щось зробили. А реально ж можна було прийняти той другий закон в другому читанні. Якби його прийняли трьомастами голосів, а Президент підписав би, то все: недоторканності немає вже завтра, умовно кажучи. А тепер це відтягується на невизначений час. Тобто нинішнє рішення, як і багато чого іншого у нас, є імітацією діяльності.

На вашу думку, Віктор Ющенко може підписати закон про зняття недоторканності не тільки з депутатів, але й з Президента?

За Президента говорити не буду, але законне запитання залишається: депутати приймали рішення чи робили вигляд, що приймають рішення?!
 

Уже загальноприйнятою стала думка, що нинішня Верховна Рада працює вкрай неефективно. Як новий Президент буде добиватися покращення її роботи? Чи з нинішнім складом парламенту це вже неможливо?

Я думаю, що після президентських виборів будуть призначені на осінь нові парламентські вибори. Весною треба провести вибори до місцевих органів влади, а на осінь — до ВР. Таке пере завантаження наступного року було би цілком логічним. Згадайте досвід Італії. У нас в цьому сенсі, я думаю, схожа картина. Молода демократія, як молоде вино — весь час ідуть зміни. 

Проте якщо не буде змін Конституції, то фактично ми будемо бовтатися в одній і тій самій воді. 
Яких саме змін?

Потрібні зміни, які б дали можливість реально розподілити владу, щоб у трикутнику Президент — парламент — уряд більш чітко були викладені їхні основні права та обов’язки. І дуже важливо, щоб ми все-таки визначилися з територіальними громадами, щоб ми нарешті вийшли на економічно спроможні територіальні громади, які б могли бути дійсно серйозним осередком самоврядування в Україні

Ми повинні йти у бік збільшення ролі регіональних еліт, збільшення ролі територіальних громад. Громади повинні отримати реальні кошти для здійснення своїх самоврядних функцій. При цьому, одночасно, слід створити ефективні механізми відповідальності, нормального розподілу обов’язків, особливо у соціальній сфері.  
Щось я не пригадую, щоб цьому питанню приділялось достатньо уваги в проекті конституційних змін, які пропагує Віктор Ющенко. А ви ж підтримуєте саме цей проект, чи не так?

Питання розвитку місцевого самоврядування цікавлять мене вже досить довго. Певний час я безпосередньо займався проблемами адміністративної реформи. Накопичений досвід був врахований при розробці Антикризової програми «Прагматичний вибір», яку наша команда презентувала наприкінці літа. 
А президентський проект Конституції я дійсно підтримую і вважаю, що його обговорення сьогодні на часі. Глава держави пропонує зміни, потреба яких витікає з практики функціонування державної влади протягом останніх п’яти років. І якщо ми їх зараз не приймемо, то доведеться чекати ще кілька років. Причому в підсумку ми знову дійдемо тих самих висновків, яких дійшов Віктор Андрійович Ющенко. 
 

Але ж очевидно, що до виборів ніяких змін Конституції не буде, а потім ми отримаємо нового Президента. Чи, може, ви поділяєте впевненість Віктора Андрійовича у його перемозі?Я працюю в команді Президента, і працюю на те, щоб він переміг. 
Якщо у нас все-таки буде інший Президент, ви будете співпрацювати з ним на тих чи інших посадах? 
Це, скоріше за все, буде залежати не тільки від мене. 
Уявімо, що вам надходить пропозиція посади від Президента Януковича або від Президента Тимошенко. На чию пропозицію ви швидше пристали б?  
Є політична сила, в якій я знаходжуся, і мої подальші дії будуть багато в чому залежати від того, якими будуть рішення нашої політичної сили. Крім того, я досить самодостатня людина, і в мене стільки цікавої роботи, що питання зайнятості для мене не стоїть. Отже, за будь-яких обставин я працюватиму у звичному напруженому режимі 
А що ви мали на увазі, коли не так давно сказали, що не виключаєте свого повернення в уряд? 

Те, що я зараз займаюся судовими справами. Йде розгляд мого позову в Апеляційному суді, тож існує цілком реальний варіант…
Повернутись через суд у крісло міністра оборони?
Так. Ось я зачитаю вам цитату з рішення Окружного адміністративного суду: «Питання звільнення міністра оборони України носить виключно політичний характер, з виконанням позивачем своїх обов’язків на посаді міністра оборони України не пов'язаний». 
Цікаве формулювання. 
Це формулювання, яке виніс Окружний адміністративний суд. І це значить, що всі брехливі звинувачення прем’єр-міністра були відкинуті. 
 

Коли прийнято це рішення суду?
Це влітку було.Тобто незабаром процес завершиться.
Йде відповідна процедура, і я не можу сказати, коли це буде. Але процес іде.
 

Нещодавно той самий Окружний адмінсуд виніс рішення поновити на роботі вашого колишнього заступника в Міноборони Ігоря Монтрезора. Ви стежили за його справою? 
Звичайно. 
 

Із ним самим спілкуєтесь регулярно?
Звичайно. 
 

Чи справедливо ЗМІ називають Монтрезора «креатурою Єханурова»? 
Якщо він працював весь час моїм помічником, чи керівником служби, коли я очолював уряд, то це про щось говорить. Ми з ним працюємо давно. 
 

Як давно ви знайомі?
З часів роботи в Київській міській державній адміністрації 1992 року. 
Річ у тому, що навесні, коли Юлія Тимошенко активно добивалася вашої відставки, від її прибічників можна було в приватних розмовах почути: ми нічого особливо не маємо проти Єханурова, але за його спиною є Ігор Монтрезор, який в Міноборони займається економічними оборудками…
Ну, ви ж бачите, він через суд довів, що всі ці звинувачення безпідставні. 
 

Тобто ви наполягаєте, що вас звільнили з суто політичних причин.
Абсолютно так. 
 

А чим конкретно міністр Єхануров «політично» заважав прем’єру Тимошенко?
 

Своєю присутністю. Тим, що вона розуміла, що я розумію. А їй не потрібні були люди, які щось розуміють, і тому першим пішов Пинзеник (екс-міністр фінансів – Авт.), а потім «пішли» мене…  
 

Я так розумію, ви говорите в першу чергу не про справи Міноборони, а про економіку?
 

Ви ж розумієте, я — фахівець, я — економіст. Тому, звичайно, по питаннях бюджету, по питаннях, які пов’язані з економічною політикою, я не міг мовчати.  

Якщо ви володіли інформацією про помилкові чи свідомо шкідливі економічні рішення уряду, чому ви не виносили їх на публіку?

Зрештою, завжди можна було організувати анонімний «злив» у ЗМІ, будучи міністром.
Справа не лише в конкретних рішеннях, з якими я був не згоден. Вони є похідними від більш загального явища. В країні вже майже два роки відсутня економічна політика як така. Маю на увазі системне, передбачуване та професійне управління процесами. Натомість, домінує бажання керувати «всім і вся» в ручному режимі. Для цього не потрібен той же міністр фінансів — от його і немає.

Має місце і звичайне економічне невігластво. Ось приклад – дванадцять тисяч бюджетів, якими збираються управляти з Києва (йдеться про зміни до Бюджетного кодексу, за якими уряд планує кардинально змінити структуру місцевих бюджетів та їхні взаємини з держбюджетом, збільшивши кількість місцевих бюджетів з приблизно 700 до більше ніж 12 000. – Авт.). Це тільки на перший погляд — приваблива пропозиція. Насправді ж її реалізація остаточно дестабілізує систему розподілу та управління державними фінансами. Це вже не просто популізм, це — войовнича безграмотність.

Чи ви бачите в такому разі перспективи прийняття бюджету на 2010 рік? 

Справа в тому, що ті папери, які урядовці передали у Верховну Раду, не мають навіть ознак законопроекту. Оскільки вони не побудовані на діючій нормативній базі. І тому, з точки зору навіть формальної юридичної практики, цей стос паперів треба повернути назад в уряд, щоб вони подали справжній законопроект. Хоча, гадаю, ніхто й не збирався подавати проект бюджету як серйозний документ.
Ось ці дванадцять тисяч місцевих бюджетів, не передбачених Бюджетним кодексом, спробували запхнути безпосередньо в закон про бюджет. Це була суто спроба дати хабар, політичний хабар для місцевих органів влади.

Наскільки ви згодні з тим, що в коливаннях курсу гривні винні спекулянти з Нацбанку? 
 

Ви якось дивно взяли тему. Насправді площа питання дуже велика, а ви взяли якусь окрему малесеньку клітинку й питаєте, як я до цього ставлюся. 
Це не я взяв. Про це заявляють чимало депутатів і урядовців, включно з прем’єром. В мене велике прохання: краще займатися своїми домашніми справами, а не слухати прем’єра. Людина розбирається в одному питанні — в газі. І то, стільки шкоди завдати Україні саме в цій сфері, як ВОНА… 
Це наша велика дурість, вважати, що серйозні економічні проблеми можна обговорювати в режимі ток-шоу, коли головне перекричати, або звалити провину на опонента. Для тих, хто має звичку аналізувати, можу надати для прикладу, одну деталь. Хай люди поміркують. Всі знають, що багатомільярдний кредит від МВФ іде на затикання бюджетних дірок. Так от, за курсом долара в 5 гривень, десять мільярдів кредиту конвертується в 50 млрд. грн., а за курсом в 8,5 грн — вже у 85 млрд. грн. Різниця відчутна — 35 мільярдів гривень. А тепер подумайте: кому вигідно, щоб гривня девальвувала?!

Як ви вважаєте, загрозу дефолту «Нафтогазу» відвернено?
 

Відповідне рішення ж уже прийняли кредитори. Звісно – де вони ще такі умови знайдуть? А Україна в результаті все більше в боргах… Що ж – будемо помаленьку виплачувати. Понабираємося боргів цього року — просто жах! 
 

Наскільки «жах»?

Ви підраховували конкретні цифри, аналізували вплив боргових зобов’язань на динаміку зростання ВВП, наприклад?

Я можу сказати, що наступного року ми мусимо за боргами тільки процентів сплатити стільки, що ця сума склала б бюджет Міноборони, Міносвіти та Мінохоронздоров’я. Трьох міністерств разом. Це — «весело»... 
 

У вас є пояснення того, чому уряд робить економічно безграмотні, як ви стверджуєте, кроки? Все ж таки Тимошенко чи той же Турчинов і з бюджетом, і з державним управлінням справу мають не перший рік...

 
Розумієте, реальне життя замінюється віртуальними речами. От візьміть картину по Міністерству оборони. В січні місяці цього року від уряду лунає обіцянка, що буде фінансування розвитку Збройних сил – і будівництва вітчизняного корвета, і багатофункціонального ракетного комплексу, і танкової програми, й таке інше. ЗМІ публікують великі повідомлення про те, що питання буде вирішувати особисто прем’єр. Настає травень місяць — нічого не вирішено! Знову відбувається нарада – і знову те ж саме, знову велика булька про те, що нібито буде зроблено. 

На практиці було рішення всього сто мільйонів гривень направити на Харківський танковий завод, і то тільки тому, що там уже була передстрайкова обстановка. Всі інші коштів не отримали. І зараз уже втретє використовується та сама булька… 
 

Чекайте, якраз зараз уряд і особисто Тимошенко критикують з усіх боків саме за надзвичайно низькі показники оборонного бюджету на наступний рік... 

Для того, щоб виконувати державну програму розвитку Збройних сил, потрібно тридцять — тридцять два мільярди гривень. Для того, щоб Збройні сили розвивалися на мінімальному рівні, треба близько дев’ятнадцяти мільярдів гривень щорічно. Реально ж буде профінансовано на наступний рік, я так думаю, десь на рівні дев’яти, максимум десяти мільярдів гривень. Це оборонний бюджет, наприклад, Словаччини, населення якої становить п‘ять з половиною мільйонів осіб. Відчуваєте різницю? Тобто йде свідоме знищення Збройних сил і свідоме погіршення безпекової ситуації навколо України. 
 

Ви вважаєте, що це свідома діяльність? 
Без сумніву.Це дуже серйозні слова. Ми наближаємось до прямих звинувачень у державній зраді. 
Я нікого ні в чому не звинувачую. Давайте говорити про факти, а не кидатися гучними фразами. Візьміть питання того ж корвета: зараз треба платити за роботу, яку зробив величезний колектив проектувальників і всіх інших, і треба вже переходити до реального будівництва цього корвета. А як?
Або взяти тему бойової підготовки військ. Підготовка профінансована на 6 % від потреби. На ці кошти можна було тільки провести одні-єдині підсумкові навчання, які й були нещодавно проведені на Яворівському полігоні та в Криму. Що це, як не свідоме знущання?! Ось що серйозно. 
 

Ви могли б внести ясність у ситуацію довкола відставки голови Генштабу?
Мені невідомо про відставку голови Генштабу. 
 

Гаразд – у ситуацію з появою на початку жовтня заяви голови Генштабу про відставку за власним бажанням?
Зараз начальник Генерального штабу перебуває на обстеженні в госпіталі. Коли він вийде звідти, буде щось відомо. Поки нічого невідомо. 
 

Торкнімось партійних справ. Вас нещодавно обрано головою Київської партійної організації «Нашої України». В якому форматі відбувалися ці вибори? 
 

Свого часу було заявлено про те, що рада Київської міської організації «Нашої України» виходить зі складу партії. Тобто більшість членів ради з партії вийшли. Саме тому на з’їзді партії було прийнято рішення про перереєстрацію членів Київського осередку. Перереєстрацію було доручено провести комітету на чолі з народним депутатом Мойсиком, і я повинен сказати, що це була важка робота. Але вона була проведена. 57 % членів партії в Києві підтвердили, що вони залишаються в «Нашій Україні». Щоправда, виявилось, що дехто взагалі й не знав, що у весь цей час був членом нашої партії.
Потім було утворено оргкомітет на чолі зі мною для проведення районних та міської партійної конференції. Було проведено десять районних конференцій, обрано делегатів на міську конференцію. Міська конференція обрала мене головою партійної організації та обрала делегатів на з’їзд «Нашої України». 
На початок жовтня регіональним організаціям партії заборгували десять мільйонів гривень. Враховуючи, що

Київську організацію покинули саме ті, хто її фінансово підтримував, яке зараз становище в цій сфері?  

В Київської міської організації боргів станом на перше серпня, так виглядає, не було. В усякому разі, мені про це невідомо.І я повинен наголосити, що в організації відбулася цивілізована передача всіх документів, тож у нас немає ніяких претензій до попереднього керівництва. Це був зразок цивілізованої поведінки людей, які разом боролися за одну ідею. Тепер вони пішли займатися своїми справами, а ми будемо рухатися своїм шляхом. 
 

Ви особисто обговорювали зміни в парторганізації з її колишнім керівником Миколою Мартиненком?
У нас з Миколою Володимировичем ніколи не було проблем у відносинах, і я думаю, що не буде і в майбутньому. Ну, є в людини свої погляди, ну що ж – вона їх сповідує…
 

Досить багато впливових людей, які мали дуже серйозні конфлікти з прем’єром Тимошенко в 2005 році, в 2009 році опинилися з нею в цілком доброзичливих стосунках – як той же Мартиненко та інші, кого Юлія Володимирівна колись таврувала «любими друзями». Чи можна очікувати, що Юрій Єхануров теж стане прибічником Тимошенко? 
 

Це не питання стосунків, це питання поглядів. Якщо ви скажете, які погляди – в першу чергу економічні, в другу чергу політичні – сповідує пані Тимошенко, то я скажу, чи можливо, щоб ми, хоча б коли-небудь, стали союзниками. Чи, скажімо, попутниками. Я займаю послідовну позицію з того часу, коли ця політична сила перший раз прийшла до нас у «Нашу Україну». 
 

Вас останнім часом ніхто не намагався переконати, що ці погляди все ж таки є, і краще б вам пошвидше перейти у відповідний табір?
Ні, такого не було, бо всі знають, що «переконувати» мене на ці теми — марна справа. У мене сталі економічні та політичні погляди, і я їх не збираюся змінювати на догоду кон’юнктурі. 
 

Як ви поставились до призначення Петра Порошенка міністром закордонних справ? 
Цілком нормально: я завжди з повагою ставився до Петра Олексійовича Порошенка, незалежно від того, яка була ситуація навколо нього. 
 

Він на цій посаді буде ефективним? 
Треба знати Петра Порошенка. Це — роботоголік, до того ж — талановита людина, хороший організатор. Я думаю, що він впорається. 
Віктор Ющенко піде на президентські вибори як самовисуванець. Але «Наша Україна» буде його підтримувати…
Ми прийняли рішення підтримувати Віктора Андрійовича, і, звичайно, буде з’їзд партії, який ухвалить це рішення. 
 

А чи буде відповідний з’їзд блоку НУНС?
Мова йде про партію, про блок я нічого не можу сказати. По партії було засідання політради, де ми прийняли рішення в один із днів з першого до восьмого листопада включно провести з’їзд. Який саме це буде день, вирішить президія.