Пам’ятай про Крути!

Категорії розділу

ГРОМАДЯНИН І ВЛАДА [13]
ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ВІЙСЬКОМ [1]
ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ І ВІЙСЬКО [4]
МІСЦЕВА ГРОМАДА [0]

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Логін:
Пароль:

Каталог статеї

Головна » Статті » ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО » ГРОМАДЯНИН І ВЛАДА

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Для мене патріотизм – це дія» (частина 2)
– Наскільки реальною є можливість вашого об’єднання з представниками інших демократичних сил? Напевно, ваші однодумці є в інших партіях, об’єднаннях. Що робити, щоб усі такі проекти, як ваш, не зазнали фіаско? Дуже часто постає питання: хто перший, хто головніший і на цьому ґрунті перспективні проекти руйнуються.
– Є нагальна потреба об’єднання всіх, хто вважає себе українцями і хто прагне для себе та своїх дітей кращого життя. А це 46 мільйонів громадян. Тому перший для нас висновок – має бути сформована, і вона буде сформована, загальнонаціональна політична сила. Ніяка не партія і не політична структура однієї або двох областей, регіонів. Бо ситуація економічна і політична просто змушує до цього тих, хто ще донедавна вагався до об’єднання. Навіть ті, хто раніше бачив себе лише вождем, починають розуміти це, і тепер мусять себе позиціонувати нарівні зі звичайними членами громадських організацій. Ми спілкуємося з усіма близькими по духу громадськими організаціями. Причому не з позиції лідерської, а на рівних. У Львові, наприклад, молодь ініціювала акції протесту проти антиукраїнської діяльності міністра освіти України Табачника. Ми брали участь. У Харкові разом з місцевими організаціями відстоювали парк від вирубки. Проти податкового кодексу проводили акції в Одесі, Хмельницькому, інших містах. Не в тому річ, хто очолює. Важливо, щоб втілювалася українська ідея, чинилася дія. Громадські організації повинні об’єднуватися, і вони будуть об’єднуватися. Я переконаний, що на початку вересня ми можемо об’єднатися. Всім українським організаціям і партіям, які стоять на українських принципах, треба об’єднатися.
Ми пообіцяли, що процес переговорів з усіма гіпотетично можливими партнерами буде прозорим. Наш форум відбудеться на початку вересня. Це буде не форум окремих прізвищ, а форум організацій. Громадські організації свою роботу виконають. Все завершиться ухвалою щодо підтримки гідних людей на місцевих виборах. Не себе призначаючи на чолі списку, не пхаючи туди потрібних бізнесменів. Нема у нас такого і не буде. А тих, кого місцеві громади вважають авторитетними людьми в містах і селищах. Наступний крок: ті партії, які підтримують громадян України, а не власний бізнес, мають об’єднатися з громадськими організаціями напередодні виборів. І на виборах продемонструвати те, що називається успіхом або формулою успіху на виборах. Формула успіху на виборах – це люди і громадські організації й по-справжньому українські партії. Лише якийсь один з трьох названих елементів не справиться. І якщо хтось когось захоче очолити, то це також не спрацює. Тому деякі вождистські проекти в Україні і зазнали поразки. Бо лідери тільки себе, рідних і красивих, й бачили. А що зробили для людей, а де команда, де громадський сектор? А взагалі, вас хтось підтримує? Популярність і підтримка виборця – це зовсім різні речі.
– Існує також проблема політичної волі. В армії завжди виправдовував себе принцип авторитетного командира: «Роби, як я». Як можна на рівні громадської організації це застосувати? Адже людям треба продемонструвати, що є лідер, який живе за принципом: «Сказав –зробив».
– Українська дія є формулою успіху. Коли правильно говориш і правильно дієш, а краще навпаки – правильно дієш і вже потім говориш.
– Можете назвати якісь конкретні результати діяльності «Оновлення країни»? Дивлячись на які, люди вже можуть сказати: «Ага, вони й справді можуть, у них й справді виходить». Чи є втілене щось таке успішне, що можна, образно кажучи, помацати і побачити?
– Трудовий кодекс. Його проект представляли уряд і проурядова партія у парламенті. Ми не просто заперечували цей Трудовий кодекс, а конкретно відстоювали інтереси людей разом з трудовими колективами Чернігівської та інших областей. Доходило навіть до страйків. Якщо вимоги не будуть враховані, то страйк буде продовжено. Мають бути враховані права трудових колективів. Не роботодавець, та ще й іноземний, переписуватиме трудові акти, згідно з якими робочий день відтепер триватиме 12 годин. Вибачте, 8 годин і крапка. Трудовий колектив має укладати угоду, а не роботодавець.
Друге – податковий кодекс. Ми не просто сказали, що проти нього, не тільки я демонстрував незгоду, а зібрали підписи конкретних підприємців. Не блефуючи, що ми зібрали, наприклад, 200 тисяч. А показали 16 000 реальних людей. Не приписали жодного вигаданого голосу. Кожна людина, яка писала нам рекомендації, отримала від нас підтвердження, що її пропозиція врахована, і ми будемо її реалізовувати. Кожному з людей, які надіслали пропозиції, я особисто подякував і відверто сказав, що треба працювати тепер і далі. Щоб уряд і Верховна Рада не ухвалили дещо підфарбовані, але антипідприємницькі за суттю норми оподаткування.
На наш сайт можна зайти і отримати всю інформацію про нашу діяльність. Ми відкриті. У нашій громадській організації не маємо і, відверто кажучи, не хотіли б мати великих олігархів-спонсорів. Не маємо, але хотіли б мати більше влади і повноважень, щоб розв’язувати проблеми людей.
Робота, а це – конкретна дія, триває. Приміром, Чернігівська область: виїжджали на зустріч з трудовим колективом у Прилуках, продовжуємо відстоювати його права. Наші юристи з людьми працюють. Не так, що зустрілися, поїхали і забули про них. Приклад Кіровограда. Дитячий садок, у якому виховуються діти, хворі на ДЦП. Ми не просто зустрілися з матерями цих дітей. Не тільки підтримали їхнє оздоровлення благодійництвом, а й допомогли створити громадську організацію «Серце матері». Допоможемо, щоб хтось з їх представників або ж вони самі прийшли до влади на Кіровоградщині. Щоб хтось з цієї організації очолив управління допомогою саме таким категоріям дітей і матерів. Це наша конкретна дія, наш проект, і ми за нього відповідаємо. Ще один приклад. Талалаївка Чернігівської області. Нафтовидобувне підприємство допрацювалося до того, що у людей з криниць щезла вода. І жодної допомоги людям, жодного відшкодування. Поїхали, зустрілися з районною владою, з людьми в кожному дворі. І вже після цього приїхали представники підприємства і почалося розв’язання проблеми. Почали проводити експертизу екологічних збитків. На перший погляд, це дрібниці. Але ні. Це проблеми конкретних людей. І таких проблем у кожній області чимало, намагаємося допомогти розв’язати їх.
– Валентине Олександровичу, в Україні є понад 50 000 випускників кращих вузів світу, іноземних програм, кращих вишів держави тощо. Те, що їх немає у владі, це результат їхньої пасивності чи того, що їм перешкоджають туди потрапити?
– Їм не дають і не дадуть прийти до влади, поки вони не об’єднаються і не почнуть захищати власні права та права своїх соратників, колег. Не треба боятися слів «йти до влади». Гідні люди мають це робити. Я особисто знаю багатьох таких людей ще з часу роботи Генеральним Консулом України у США. Вони зверталися з консульських питань, приходили на стажування тощо. Це талановиті люди. Такі люди навчались не лише в Америці, а й в Європі. Якби вони створили свою організацію, то ми би з нею охоче співпрацювали. За кордоном вони заробляють більше. Але потрібно приїхати в Україну, потерпіти рік, два. Попрацювати тут, застосувавши набуті знання, і змінити державу. Грузія, до речі, також через це пройшла. Згадайте, у них заступниками міністрів стали 25-річні випускники кращих американських вишів. Чому б нам не скористатися таким досвідом?
– У Росії створено проект «Кадровый резерв Президента России». Він патронується партією «Единая Россия». Нещодавно Віктор Янукович видав розпорядження про створення подібного проекту в Україні. Чи буде це корисним?
– Так. Навіть до нинішньої влади треба входити, якщо є така можливість, але зберігати свої світоглядні й моральні принципи і змінювати її (владу) зсередини. Записуватись у резерв, приходити до влади. Ненавидиш корупцію, зайди у владу, зміни її. Хай будеш один, хай вас буде двоє, але з часом сотні й тисячі. Навіть не на найвищій посаді ти вже не просто пасивний спостерігач, а хоч якось можеш впливати на певні процеси в державі. Треба прагнути реалізовувати себе. А не казати, що все погано, а я почекаю. Чого чекати? Вже дев’ятнадцять років чекаємо. Зараз з ким не зустрінешся, навіть з молодих людей, чуєш таке: «Там закрутили, тут затиснули, життя закінчилося». Чому закінчилося? А що ти зробив, щоб цього не було? «А що ми можемо?» То ви спочатку спробуйте, а тоді вже говоріть.
– Історик Володимир В’ятрович, який донедавна очолював Галузевий архів СБУ і успішно проводив розсекречення таємних документів КГБ, заявив, що відбулася монополізація національної пам’яті однією політичною партією, представники якої очолюють і Державний комітет архівів, і Український інститут національної пам’яті. Що Ви можете сказати з цього приводу?
– Вибачте за таку алюзію, згадав принагідно, що багато моїх колег були скептиками щодо порушеної кримінальної справи по Голодомору. Вони казали: «Валентине, це безнадійно, згідно із законодавством України судова перспектива такої справи неможлива». Як неможлива? Універсальна Конвенція ООН 1948 року «Про покарання та запобігання злочинам геноциду». Україна – сторона Конвенції з 1949 року. У 1969 році ми стали стороною Універсальної Конвенції ООН 1968 року щодо незастосування строків давності щодо злочинів геноциду. «Ні, якщо навіть порушиш справу, результатів не буде», – казали мені. Порушили справу, довели, переконали, у тому числі і прокурорів. Створили апарат слідчих із більше 100 осіб. Якби я призначив одного, це було би нереально. Треба у 17 регіонах попрацювати, мільйони документів і свідчень вивчити, провести експертизи. 110 осіб працювали у всіх областях. Деякі документи зберігалися поза 17 взятими до уваги регіонами. Система ж була така, що за тих часів документи розсилались по губернських управах НКВС від Рівного до Донецька. Відпрацювали слідчі, зібрали матеріали. Було три експертизи, три інститути замовили. Величезний масив роботи. Працювали дуже напружено 7-8 місяців. Все було зроблено і передано до суду. І суд український наважився, знайшлись українські чесні судді, які не побоялися прийняти рішення. Зокрема, суддя Скавроник, який назавжди увійшов у історію України, навіть міжнародну історію. Судді, які засуджували геноцид, їх одиниці по всьому світу. Нагадую, це стосувалось Руанди, Південно-Африканської Республіки (Апартеїд), Боснії-Герцеговини, Камбоджі (Червоні кхмери). Але жодна з цих держав власними силами не спромоглася довести злочини геноциду. Завжди утворювався міжнародний трибунал. Навіть Нюрнберг, із зрозумілих причин, визнавав злочини геноциду через міжнародний трибунал. Наш український суд застосував норми власного законодавства і визнав факт геноциду, викрив злочинні механізми, які були застосовані у своєму рішенні, і назвав осіб, які були винні в організації і здійсненні геноциду. Я можу нагадати, це – Сталін, Молотов, Косіор, Чубар, Постишев і Хатаєвич. У зв’язку з тим, що вони померли, український суд закрив справу за нереабілітуючими підставами. Тобто це на все життя український суд визнав на нашій території, що вони є міжнародними злочинцями. Ці люди і КПРС, яку вони представляли, винні у страшних злочинах проти людей. І зараз, коли новопризначений керівник Інституту національної пам’яті, призначений від КПРС – злочинної організації, починає роздумувати і просторікувати на шпальтах газети «Коммерсант» про перегляд обставин голодомору, то хочеться цій поважній газеті передати повний текст рішення суду. Там все аргументовано сказано.
13 січня 2010 року Апеляційний Суд Києва, на підставі масштабного розслідування, проведеного Службою Безпеки України, встановив, що в 1932-33 роках в Україні керівництво компартії на чолі з Й. Сталіним організувало геноцид частини українського народу, внаслідок чого було безпосередньо знищено 3 млн. 941 тис. осіб, а разом з ненародженими – близько 10 млн. осіб. Цей член компартії ніколи вказаного вироку читати не буде. Бо це все одно, що читати вирок самому собі. Адже саме його, саме комуністична партійна організація в 1919 році вперше створила концтабори на території колишнього Радянського Союзу. Вже з нашої території націонал-соціалісти взяли свого часу цю практику на територію Німеччини. Я нагадую, що в 1932-1933 роки голодомор-геноцид був здійснений саме у східних областях нашої країни. Тобто людина, яка нині очолює Інститут національної пам’яті, по суті заперечує історію моїх батьків, дідів. Заперечуючи або не визнаючи рішення українського суду, ця людина скоює не просто злочин, а міжнародний злочин. Тому, що всі, хто покриває геноцид, так само, як і ті, хто вчиняв геноцид, вважаються міжнародними злочинцями. І це вже предмет розгляду Гаазького трибуналу. Для тих, хто думає, що це жарти, хай зателефонує Наомі Кембел. Так вона зараз дає пояснення Гаазькому суду тільки за те, що була знайома з колишнім диктатором Ліберії Тейлором і він подарував їй діаманти. А в українців тоді забирали зерно і продавали його за кордон. Тому керівникам органів, які зараз зайшли до влади зі своїми партійними квитками, я, як українець, висуваю вимогу: «Виплатіть компенсацію усім жертвам голодомору-геноциду». Якщо не знаєте, де взяти компенсацію, я нагадую, що є контракти, за якими експропрійоване зерно більшовики продавали за кордон. Ви переказуєте міфи, що голодував весь СРСР? Є такий міф. Але чому українське зерно не передавалося на потреби інших голодуючих народів СРСР – казахам, німцям, євреям і т.д. Німецькі поселення поблизу Маріуполя вимерли від голоду. Коли людям присилали харчі, а НКВС арештовував тих, хто таку допомогу отримував, то це був голод? Це – знищення каральне, насильне мирного населення. Тому тим, хто думає по-іншому, треба йти й відповідати за злочин в українських судах та готуватися до міжнародних трибуналів. Їм місце у Гаазькому трибуналі. Так і буде. Інститут національної пам’яті не має очолювати особа, для якої комуністичні ідеологеми важливіші за історичну правду. Це все одно, що начальника тюрми зробити директором бібліотеки. Звичайно, він всі книжки спалить, залишивши тільки Кримінальний кодекс та Історію ВКП(б). Я проти, і не просто проти. Ми цього не допустимо, і не буде їм життя.
– Чи не може за нинішньої влади це питання розв’язуватися так, як скасування судом нагородження Степана Бандери та Романа Шухевича?
– Це трохи інше питання. Ми говорили про рішення українського суду і міжнародні норми. З цим не жартують. Так само як не жартують з рішеннями Нюрнберзього процесу. Всі, хто заперечує його рішення, опиняються за ґратами. Націонал-соціалізм та комунізм два роки тому визнані ПАРЄ як злочини проти людяності.
Український суд за зібраними слідчою групою під керівництвом генерала Герасименка даними встановив, що геноцид чинився не просто так. Чинився саме на території східних областей з метою придушення українського визвольного руху. Є рішення суду з цього приводу. У резолютивній частині там усе чітко написано. Приміром, Павлоградське збройне повстання 1928 року вибухнуло саме на території Східної України. Збройні петлюрівські повстання на Харківщині майже не вщухали. Більшовиків хотіли позбутися за всяку ціну. Були повстання і в інших республіках, були і в Росії, але це проблема Росії. Хай вона відкриє архіви. Ми ж говоримо про власну державу.
– Як Ви розцінюєте ситуацію з нашим військом в умовах позаблоковості? Нині мова йде про скорочення 20 000 військовослужбовців. Якою може бути роль Вашої організації, інших демократичних організацій і партій стосовно правового захисту військовослужбовців?
– Поза сумнівом, військових та членів їх сімей треба брати під захист. Вони не мають таких прав як інші громадяни, і потерпають від соціальної незахищеності. Держава має вирішити цілий комплекс соціальних проблем. Перше – квартира, друге – гарантія освіти і медичного забезпечення військовослужбовцю та членам його сім’ї, стабільний дохід. Зрозуміло, що без права погіршувати оплату впродовж служби або знижувати пенсію після її закінчення. Не змінювати термін служби, необхідний для досягнення мінімальної та максимальної пенсій. Коли чесно відповідаєш на це запитання, то можна говорити і про необхідну кількість військових для надійного захисту держави. Має бути назавжди припинена брехня про позаблоковість чи нейтральний статус. Про яку позаблоковість може йти мова, якщо утримуємо на своїй території військову базу Російської Федерації? Про яку позаблоковість говоримо, якщо на територію України допущена іноземна спецслужба. Проти кого вона працює? Зрозуміло, що проти України, проти її громадян. Навіть представники нинішньої влади відверто кажуть, що Севастополь – це українське місто. То проти кого працює російська спецслужба? Громадянам України необхідна стабільна і зрозуміла система оборони власної території. Тобто йдеться про непорушність кордонів Української держави. З тими, хто має до нас територіальні претензії, треба вести переговори на міжнародно-правовому рівні або, де це неможливо, бути готовим до надійного захисту рідної землі. Але не в радянський спосіб, коли вся територія країни – суцільне військове містечко, скрізь військові аеродроми, казарми, обгороджені високими парканами та колючим дротом, склади з боєприпасами, які несподівано вибухають. Там, де маємо реальні загрози, там треба розквартировувати боєздатні військові частини. Йдеться насамперед про мобільні частини. Ясна річ, що для цього потрібен достойний бюджет.
– А як змусити можновладців дати гроші на військо?
– Прийти до влади тим, хто фахово розуміється на військових проблемах, і кого підтримують українські люди. Інакше ніяк не змусите. Я три роки брав участь в засіданнях РНБО. Коли розглядали проблеми фінансування армії, президент по-всякому говорив з урядовцями, навіть переходив на підвищений тон. А присутні на засіданні економісти стверджують, що грошей нема і коли будуть не знають. Тим часом відповідь проста: грошей нема, бо нема реформ. А військові страждають. Ними маніпулюють. Одні кажуть, що треба ще 40 000 військових скоротити, інші навпаки – вимагають на 10 000 збільшити. Поки не вирішено базове питання – забезпечення військовослужбовця квартирою і гідною зарплатнею, толку не буде. Не можна бюджет, розрахований на 10 000 людей, роздати ста тисячам. А в результаті жоден літак не може піднятися у повітря… Це – не фахове розуміння питання, а політичні маніпуляції.
– Як подолати корупцію, чи маєте рецепт?
– Починати треба з демонтажу корумпованої системи судів, суддівських пірамід. Ми не просто суддю Зварича затримали, керівника суду великого регіону. Ми затримали суддівську піраміду. Але від цього нічого не змінилося. Ми затримали одну банду в мантіях, яка збирала гроші за кожне рішення – законне і незаконне, яка займалася бозна-чим у службових кабінетах. Але не розв’язане питання по суті, не зруйновано суддівську піраміду або піраміди в кожному регіоні, в кожній галузі судочинства. Для того, щоб їх зруйнувати, треба провести одну з найважливіших реформ – реформу судової системи. А саме: скоротити або ще краще – виключити вплив виконавчої влади, законодавчої влади на суддівську гілку влади, на суддів. Призначення суддів, матеріальне забезпечення, всілякі співбесіди, домовленості, комітети, адміністрації і все, що встановлено підзаконними актами, має бути ліквідовано. Має бути прозорий процес призначення, відповідальності та зняття з посади суддів. Ці всі елементи мають бути у комплексі судової реформи. Один елемент не вирішує питання. Судова реформа мала б ґрунтуватись на таких змінах: щонайширша доступність для громадян судів і суддів, судочинства. Безкоштовно, вільно, з максимально прозорою системою. Можливість надсилати заяву поштою, достатня кількість секретарів. Забезпечення діловодства усіма мовами, якими користуються громадяни України. Третя складова судової реформи – спрощення суддівської вертикалі. Зараз у нас діють спеціалізовані суди, військові, адміністративні, окружні, апеляційні. А ще Верховний суд, апеляційний суд, суди першої інстанції. У разі потреби громадянин не знає куди звертатися. Єдине, про що може знати: суддя живе на сусідній вулиці, йому треба заплатити стільки-то за позитивний вердикт…
Треба побороти депутатську недоторканність. Під час мого перебування на посаді Голови СБУ був випадок, коли під час обшуку в підпільному конвертаційному центрі народний депутат почепив на сейф з готівкою табличку з написом «власність народного депутата» і вступив у бійку з представниками СБУ. Таке у цивілізованому світі неможливо.
– Ви вірите в перемогу здорового глузду, в перемогу Правди і Закону?
– Так, ми знаємо що робити і з ким робити.
– Хай щастить Вам і Вашій команді.

Олег К. РОМАНЧУК,
шеф-редактор журналу «Універсум»
,Віталій ЖУГАЙ.

Друкується з люб’язного дозволу журналу «Універсум»

Категорія: ГРОМАДЯНИН І ВЛАДА | Додав: zampolit (24.08.2010)
Переглядів: 677 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Пошук

Друзі сайту