Коли отець Миколай Романюк зрештою отримав на Криворізькій околиці
напівзруйноване приміщення, яке мали щойно знести, і заходився його
облаштовувати під церкву, місцеві жителі сприймали це здебільшого як
нездійсненну забаганку дивака, а дехто й взагалі крутив пальцем біля
скроні, мовляв, цирк на воді бачили, а церкву на воді ще не доводилось.
Та чим далі просувалися ремонтно-відновлювальні та опоряджувальні
роботи, тим менше скепсису залишалося серед місцевого оточення. Бачачи
чоловіка весь час у роботі, який з’являвся на подвір’ї то з сокирою, то з
пилкою або рубанком, дехто взявся навіть йому допомагати.
