Каталог статеї

(газета “Народна армія” 7 травня 2009 року)

Безпека суспільства, забезпечення його стабільного розвитку – це одвічна тема, яка стоїть перед кожною державою, і Україна не є виключенням.

Наша держава обрала демократичні європейські цінності як мету свого стратегічного розвитку і тому пов’язує власну безпеку та цивілізаційну перспективу безпосередньо з безпекою Європи, з інтеграцією до євроатлантичної системи колективної безпеки.

Водночас сьогодні необхідно бути прагматичними реалістами. Сучасне безпекове середовище навколо України формується під впливом глибоких змін у системі міжнародних відносин, які відбуваються як на регіональному, так і світовому рівнях. До найбільш визначальних із них слід віднести:

формування багатополюсного світу, що зменшує передбачуваність геополітичних та стратегічних воєнно-політичних процесів;

зниження ефективності дій міжнародних інституцій, таких, як ООН та ОБСЄ, з врегулювання криз та збройних конфліктів, що стимулює зростання загального рівня конфліктності у світі, та трансформування воєнної сили низки країн фактично у вагомий компонент досягнення їх зовнішньополітичних цілей;

глобальну фінансово-економічну кризу, яка стала домінуючим чинником, що впливатиме на міжнародну політику в найближчі роки;

глобалізацію світової економіки, що посилює зовнішній вплив у окремих регіонах світу, контроль з боку ключових країн – регіональних та світових лідерів за природними ресурсами і, насамперед, енергоносіями;

зростання зовнішнього суперництва за вплив на політичні та економічні процеси, що відбуваються в Україні.

Усі зазначені чинники обумовлюють підвищення уваги до забезпечення обороноздатності нашої держави. Останнє також знайшло підтвердження на 45-й Мюнхенській конференції з політики безпеки, у ході якої, зокрема, зазначено, що жодна країна, хоч якою б потужною вона не була, на сьогодні не може справитися самотужки з сучасними викликами та загрозами. Проте, не применшуючи значення євроатлантичної інтеграції України в майбутньому, це питання у найближчій перспективі не буде пріоритетним для розгляду країнами Альянсу. Тому Україна на сьогоднішній день не має іншої альтернативи, ніж зміцнення обороноздатності власними силами.

Крім того, аналіз військового конфлікту на Кавказі у серпні 2008 року свідчить, що системи колективної безпеки мають певну інерцію при реагуванні на кризові події і воєнні конфлікти. За таких умов ми повинні чітко зрозуміти: найкращий спосіб для попередження агресії – бути сильним настільки, щоб ні в кого не виникало бажання перевірити нас на міцність.

У цьому контексті Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення “Про невідкладні завдання щодо підвищення обороноздатності України”, введене Указом Президента України від 10 січня 2009 року № 2, у якому, зокрема, визначено:

зміцнення обороноздатності держави є одним з пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади;

необхідність підвищення ефективності реалізації повноважень органів державної влади з питань виконання заходів оборонної політики;

провести уточнення чисельності Збройних Сил України (далі – Збройних Сил) до 2011 року та строку їх переходу до комплектування особового складу військовослужбовцями за контрактом;

сприяння формуванню позитивного образу Збройних Сил та привабливості військової служби в суспільстві.

Виклики і загрози національній безпеці України у воєнній сфері

Зазначені глибокі зміни у воєнно-політичній обстановці навколо України відбуваються під впливом низки зовнiшнiх викликiв i загроз національній безпеці у воєнній сфері. Під викликом розуміється прагнення однієї чи декількох держав до протидії іншій державі в реалізації національних інтересів, під загрозою у воєнній сфері - сформовані наміри держави або коаліції держав застосувати воєнну силу проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави.

Головні загрози національній безпеці України у воєнній сфері, визначені у Законі України “Про основи національної безпеки України”, зберігаються, проте в контексті зміни пріоритетів воєнної безпеки провідних держав світу вони вимагають уточнення та конкретизації. Сьогодні існує ціла низка нових чинників, які посилюють виклики та загрози національній безпеці нашої держави у воєнній сфері.

Особливістю є те, що вони існують та реалізуються не лише і не стільки воєнними засобами, стільки прихованими і відкритими методами політико-дипломатичного, економічного, енергетичного та інформаційного впливу.

Домінуючим чинником у міждержавних відносинах на сьогодні є відновлення стратегічного суперництва між окремими країнами та союзами, розповсюдження (збереження) впливу окремих країн на інші, а також формування нового балансу сил у світі.

Найбільш явним проявом цього є посилення суперечностей між Росією і Заходом з ключових питань світової і регіональної безпеки. Росія визначила пріоритетом своєї політики протидію розширенню НАТО на Схід нарощуванням свого воєнного потенціалу стримування.

Створення прецеденту перегляду міжнародних договорів щодо поглиблення мір довіри та безпеки на європейському континенті, зокрема введення Росією мораторію на дію Договору про звичайні збройні сили в Європі, унеможливлює контроль флангових обмежень угрупувань військ (сил), зокрема й поблизу кордону України.

Фактична односторонність дії Будапештського меморандуму щодо добровільного відмовлення від ядерної зброї та неадекватна відповідність цьому рішенню України, незавершеність оформлення політичних зобов’язань ядерних країн (США, Росії, Франції, Великобританії та КНР) щодо гарантій безпеки та суверенітету Україну.

Суттєво загострює ситуацію тривала стагнація у вирішенні проблем невизнаних республік на пострадянському просторі та, як наслідок - активація “заморожених” конфліктів поблизу кордонів України.

Викликає стурбованість відсутність реальних механізмів вироблення консолідованих спільних міжнародних рішень щодо впливу на держави-учасниці збройного конфлікту, якщо одна з них є членом Ради безпеки ООН.

Зростає небезпека розповсюдження зброї масового ураження та технологій подвійного використання, що створює підґрунтя для появи нових ядерних держав.

Призупинилося завершення демілітації та демаркації державного кордону України з Російською Федерацією (РФ) у Керченській протоці й Азовському морі.

Російська Сторона не бажає говорити про підготовку до виведення Чорноморського флоту РФ з території України. У Севастополі здійснюється штучне збурювання ситуації навколо необхідності виведення РФ Чорноморського флоту в 2017 році. Наша позиція ясна і однозначна: згідно з Договором 1997 року Чорноморський флот РФ повинен залишити територію України 28 травня 2017 року.

Деякі політичні сили Румунії висловлюють територіальні претензії до України.

Відбувається зростання витрат на реалізацію військових планів у країнах регіону, посилення повітряної та військово-морської компонент армій причорноморських держав. Зменшення видатків на потреби Збройних Сил знижує їх боєздатність порівняно із збройними силами сусідніх держав.

Нові загрози мають тенденцію до загострення або набувають більш комплексного характеру і проявляються у таких формах, як морське піратство, кіберзлочинність та енергетичний шантаж.

Надзвичайну небезпеку в сучасних умовах становлять загрози в інформаційній сфері. Інформація стає засобом упровадження та захисту базових національних інтересів. Інформаційні атаки сусідніх держав здебільшого спрямовані на розмивання основ державності, дискредитацію держави та її керівництва, культури та традицій народу, на розпалювання сепаратистських настроїв, виправдовування порушення територіальної цілісності, непорушності державних кордонів та ліквідацію суверенітету країни.

З огляду на специфіку і масштабність викликів та загроз національній безпеці України у воєнній сфері існує нагальна потреба визначення шляхів підвищення боєготовності та боєздатності її Збройних Сил як основної складової забезпечення обороноздатності України.

Стан обороноздатності України

Забезпечення обороноздатності держави сьогодні необхідно розглядати, насамперед, як похідну від рівня розвитку економічної, інформаційної, власне військової і науково-технологічної бази держави, системи політичних стосунків у суспільстві і ступеня її демократичного розвитку, системи міжнародних відносин.

Проте, на жаль, доводиться констатувати, що протягом останнього десятиліття обороноздатність України поступово втрачає свій потенціал. Стан національної безпеки і оборони наближається до критичного, її міжнародні воєнно-політичні гарантії та ефективні механізми захисту національних інтересів відсутні. Це є комплексним наслідком деструктивних процесів у політичній, економічній, воєнній та соціально-політичній сферах.

Основними причинами ослаблення обороноздатності держави, в першу чергу, можна назвати:

стійке скорочення бюджетних асигнувань на оборонні потреби, унаслідок чого державні рішення, програми і плани у сфері оборони не були забезпечені ресурсами з року в рік та не виконувалися в обсягах передбачених завдань;

поступове моральне й фізичне старіння озброєння та військової техніки, виснаження ресурсних можливостей військ;

зниження рівня координації зусиль різних міністерств (відомств), а також регіональних органів влади з вирішення складних воєнно-економічних проблем;

деструктуризація морально-політичного чинника суспільства, викликаного зміною політико-економічних відносин, дезорієнтацією в національних цінностях через незавершеність формування національної ідеї, зниженням патріотичних настроїв, падіння престижу Збройних Сил і довіри з боку суспільства.

Серпневий 2008 р. конфлікт на Кавказі визначив нові вимоги до рівня вдосконалення національної системи управління державою у кризових ситуаціях.

Потребує вдосконалення система стратегічного, у тому числі оборонного, планування в Міністерстві оборони. Існують проблеми, пов’язані з внутрішньовідомчою координацією при складанні оборонних планів та ресурсного менеджменту.

Збройні Сили за таких складних умов у 2008 році продовжували розвиватися. За підсумками можемо зазначити, що минулий рік був фактично екватором у виконанні заходів Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки. На жаль – екватором за часовим параметром, а не за кількістю передбачених програмою заходів.

Детальний аналіз її реалізації дає змогу зробити висновок, що виконання програми фактично зірване через систематичне недофінансування Збройних Сил. Зазначена програма повинна бути переглянута відповідно до реального ресурсного забезпечення. Безумовним пріоритетом цієї роботи буде пошук інноваційних підходів і механізмів ресурсного забезпечення у сфері національної безпеки, які б відповідали сучасним завданням Збройних Сил.

Через недостатні ресурси знизилися темпи виконання Державної програми розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил на період до 2009 р. Заходи, передбачені нею, були забезпечені коштами лише на 73%.

За рахунок концентрації зусиль на пріоритетних напрямах у межах виділених асигнувань було відновлено 209 одиниць ОВТ.

До Збройних Сил у 2008 р. поставлено:

для Сухопутних військ – танки “Булат”, керовані протитанкові боєприпаси, комплексні динамічні тренажери екіпажів вертольотів, бронетехніки та автомобілів; розпочато постачання радіолокаційних засобів спостереження, вантажних автомобілів підвищеної прохідності;

для Повітряних Сил – модернізовані радіолокаційні станції широкого спектра дії та комплексні динамічні тренажери екіпажів літаків (вертольотів);

для Військово-Морських Сил – аварійно-рятувальне майно та засоби забезпечення живучості кораблів;

для Сил спеціальних операцій – цифрові засоби зв’язку та комутації, засоби та комплекси радіоелектронної боротьби, засоби радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту власного виробництва.

Усе це є реальними здобутками.

Водночас слід констатувати, що велику тривогу викликає стан ОВТ у Збройних Силах, який не відповідає вимогам сьогодення. За технічним станом, фактичними строками експлуатації більшість зразків ОВТ потребують модернізації або заміни.

Брак фінансування посилив дію низки внутрішніх негативних чинників, що впливають на темпи технічного переоснащення Збройних Сил:

зростання до критичного рівня технологічного відставання України від провідних держав світу у створенні ОВТ нового покоління;

відсутність комплексності у вирішенні питань переозброєння всього сектору безпеки і як наслідок – низька взаємоузгодженість державних програм розвитку Збройних Сил, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу і відірваність їх від реальних можливостей держави;

незавершеність формування державної стратегії щодо розроблення, виробництва та закупівлі складних систем і комплексів ОВТ і його законодавчого супроводження.

Актуальною проблемою 2008 року, як і багатьох попередніх, залишалася утилізація та реалізація надлишкового військового майна. Лише наприкінці 2008 року було прийнято Державну цільову оборонну програму утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, на 2008-2017 рр., яка замінила застарілу, фактично непрацюючу відповідну державну програму утилізації боєприпасів, затверджену ще у 1995 році.

Темпи розвитку системи матеріально-технічного забезпечення, як і в минулі роки, уповільнено через необхідність витрачати додаткові ресурси на виконання невластивих для військ (сил) функцій, утримання зайвих військових організаційних структур та надлишкового майна.

Усе зазначене свідчить про спроможність наших військовослужбовців Збройних Сил підтримувати боєздатність та здійснювати реформи за умови, відповідного ресурсного забезпечення.

Фінансово - економічна криза вкрай негативно вплинула на оборонний бюджет України 2009 року. Гарантована його складова сьогодні становить близько 0,87% від ВВП і є фактично в 1,3 рази меншою, ніж у 2008 році. Для порівняння: 2,8% від ВВП на потреби оборони виділено в Росії, майже 2,5% - у Великобританії та Франції, понад 2% – у Польщі, майже 2% – у Румунії та Болгарії, практично 1,5% – у Туреччині та Словаччині. Таких депресивних показників оборонного бюджету Україна не мала від початку свого незалежного існування. Подібний рівень бюджетного фінансування на сучасному етапі є лише у Молдові та Люксембургу.

Такий обсяг видатків на потреби Міністерства оборони суттєво ускладнить реалізацію програм розвитку Збройних Сил. Передбачені асигнування в сумі 11,65 млрд. грн. (у т.ч. 7,43 млрд. грн. за загальним фондом та 4,22 млрд. грн. – за спеціальним фондом) - це лише 36,1% від необхідної потреби Збройних Сил – 32,4 млрд. грн.

Не враховано пропозиції Міністерства оборони і щодо мінімально необхідних потреб, які передбачали обсяг фінансових ресурсів на потреби Збройних Сил України у 2009 році на рівні 17,5 млрд. грн.

Досвід наповнення спеціального фонду в попередні роки свідчить, що його наповнення не перевищує суми в 1,2 млрд. грн. Отже, реальний бюджет Міністерства оборони в цьому році становить 8,63 млрд. грн.

Ми вкотре змушені констатувати той факт, що цей бюджет не є навіть “бюджетом проїдання”, а – бюджетом руйнації Збройних Сил.

Реалії такі, що невиправдано жорсткі обмеження видатків на оборону унеможливлюють у 2009 році забезпечення готовності Збройних Сил до виконання покладених на них завдань з таких причин:

потреби на професіоналізацію Збройних Сил будуть забезпечені лише на 20%;

суттєве (на 45 – 60%) скорочення проведення основних заходів підготовки Збройних Сил (лише кожна п’ята військова частина буде спроможна виконати завдання за призначенням);

згортання процесів оновлення (модернізації і закупівлі) ОВТ. Обвального зниження технічного стану наявного парку ОВТ (потребу в підтриманні в боєздатному стані ОВТ буде забезпечено лише на 12%);

значне погіршення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей (фактично буде зруйновано зусилля керівництва Міністерства оборони з нарощування обсягів будівництва житла та відновлення визначених законодавством соціальних гарантій).

Крім того, недостатнє фінансування призведе до уповільнення темпів досягнення взаємосумісності підрозділів Збройних Сил з підрозділами держав-партнерів під час міжнародних миротворчих операцій та спровокує недовіру Альянсу стосовно здатності нашої держави виконати заходи Плану дій щодо членства в НАТО.

Існуюча практика, коли Міністерство фінансів України, яке не несе відповідальності за забезпечення обороноздатності держави, визначає обсяги граничних показників видатків Міністерства оборони без врахування реальних потреб Збройних Сил, є неприпустимою.

Стан фінансування Збройних Сил свідчить, що декларації Уряду стосовно його турбот про обороноздатність держави, на превеликий жаль, сьогодні є міфом.

Шляхи підтримання боєздатності Збройних Сил України в умовах кризи

Стан, який склався з фінансуванням Збройних Сил у 2009 році, вимагає невідкладного уточнення пріоритетів на цей рік.

По-перше, коригуємо в бік прагматизму і реалістичності наші пріоритети. Основні зусилля маємо зосередити на:

безумовному виконанні невідкладних завдань з охорони повітряного простору та найважливіших об’єктів інфраструктури, боротьби з тероризмом;

підтриманні технічної готовності озброєння та військової техніки;

запобіганні розвитку деструктивних процесів у Збройних Силах, пов’язаних з їх недофінансуванням та відтоком найбільш професійних кадрів;

використанні вимушеного обмеження польової підготовки для вдосконалення мобілізаційної роботи, розроблення доктрин і концепцій опанування нових штабних процедур, наближених до НАТО, удосконалення рівня володіння іноземними мовами.

По-друге, виконання зобов’язань щодо участі в миротворчих операціях НАТО і ООН.

По-третє, опрацювання реалістичних планів розвитку Збройних Сил після подолання державою фінансово-економічної кризової ситуації. У цьому контексті дуже важливими будуть результати проведення оборонного огляду в Україні та перехід до оборонного планування, орієнтованого на реальні можливості.

Головна мета проведення оборонного огляду полягає в перегляді оборонної політики і визначенні на цій основі стратегії розвитку Збройних Сил та інших військових формувань країни на довгострокову перспективу. Під час його проведення необхідно оцінити стан і готовність Збройних Сил до виконання завдань, визначити їх структуру, найбільш придатну для реалізації оборонної політики, та напрями дій органів державної влади в межах визначених засад державної політики у сфері оборони.

Цю роботу має очолювати Кабінет Міністрів України під безпосереднім контролем з боку Ради національної безпеки і оборони України. Характерною рисою цього огляду повинна стати системність на відміну від попереднього, який стосувався тільки Збройних Сил.

Проте Кабінет Міністрів України на цей час фактично зменшив свою роль в організації проведення оборонного огляду до недопустимого рівня. Завдяки його інертності процес затримано щонайменше на 1,5 – 2 місяці від ним же визначених контрольних строків.

Необхідність підвищенням обороноздатності України та боєздатності Збройних Сил вимагає їх технічного переоснащення.

Технічне переоснащення Збройних Сил України – має залишатися першочерговим завданням

Розмови про створення професійної армії без вирішення завдань технічного переоснащення Збройних Сил не мають сенсу. Більшість країн нині переозброюються і виходять на озброєння нового покоління: авіаційні комплекси, ракетну техніку та засоби протиповітряної оборони.

Рівень обороноздатності України навіть за умов проведення ефективних структурних перетворень, переходу до комплектування за контрактом і значного фінансування підготовки військ (сил), але без відповідного технічного переоснащення на сучасні зразки ОВТ, буде залишатися низьким. Переозброєння стає головним пріоритетом розвитку Збройних Сил.

В оборонній політиці держави за останні роки не враховано погіршення геополітичної ситуації навколо України та паралельного швидкого переозброєння країн Центрально-Східної Європи. Ці держави в середньому збільшили свої оборонні витрати на 25-30%, що дозволило їм здійснити переозброєння. Польща організувала спільне виробництво літаків F-16 та переоснащує ними свою армію. Інтенсивно переозброюється і Туреччина. У Росії прийнято рішення щодо здійснення масштабного переоснащення з 2011 до 2020 року, в першу чергу це стосується підсилення ядерної компоненти – ракети “Тополь М”, підводних атомних човнів та звичайних озброєнь: техніки авіації, техніки протиповітряної оборони.

У процесі оборонного огляду мають бути уточнені пріоритети та темпи переозброєння Збройних Сил новими зразками озброєння і військової техніки, опрацьована реалістична дорожня карта.

Сьогодні всім в Україні зрозуміло, що потрібні радикальні дії на державному рівні щодо вивільнення Збройних Сил від утримання надлишкового майна і в першу чергу – боєприпасів. Ми готові їх передати, але не можемо кинути напризволяще, оскільки це буде злочином. Водночас примушувати залишати цей тягар на утримуванні Збройних Сил є злочином проти них. Ми чекаємо на конструктивну підтримку з боку Уряду, вирішення проблемних питань за цим напрямом.

Приведення чисельності Збройних Сил України до геополітичних реалій

Показники чисельності Збройних Сил були досить коректно обґрунтовані ще у 2004 році під час проведення оборонного огляду. При цьому, крім класичних військово-політичних і економічних чинників, ураховано стратегічний курс України стосовно інтеграції в НАТО (передбачалося приєднання до Плану дій щодо членства у 2006 році, а набуття повноправного членства вже за 3-5 років від початку реалізації зазначеного плану). Це означало, що в досить короткій перспективі для гарантування власної національної безпеки Україна зможе розраховувати на відповідні активи Альянсу.

Такий підхід зумовив необхідність інтенсифікації процесів скорочення Збройних Сил із спрямуванням вивільнених коштів на їх розвиток. Як результат - комплект бойових частин уже сьогодні відповідає показнику на кінець 2011 року, визначеному Державною програмою. При цьому ми не допустили зниження рівня бойового потенціалу Збройних Сил.

Характер геополітичних змін воєнно-політичної обстановки в Чорноморському регіоні, стан та підходи до вирішення сучасних збройних конфліктів, затягування процесу приєднання України до євроатлантичної системи колективної безпеки вимагає корегування поглядів на шляхи забезпечення обороноздатності держави та змушує Міністерство оборони в середньостроковій перспективі з питань оборони держави розраховувати виключно на власні сили.

За цих умов подальше скорочення Збройних Сил без зниження їх бойового потенціалу неможливе. Навпаки, за окремими напрямами ми маємо терміново збільшувати рівень бойового потенціалу.

Це потребує збільшення до кінця 2011 року чисельності Збройних Сил орієнтовно на 12 тис. військовослужбовців.

Таким чином, на кінець 2011 року пропонується довести чисельність Збройних Сил до 162 тис. військовослужбовців. Для забезпечення їх життєдіяльності і функціонування планується утримувати до 50 тис. працівників.

Виконання цих заходів дозволить Збройним Силам забезпечувати їх бойовий потенціал на рівні, достатньому для виконання завдань за призначенням.

Сприяння формуванню суспільної підтримки Збройних Сил України та привабливості військової служби

У сучасних умовах питання забезпечення обороноздатності держави вийшли за рамки традиційного розуміння війни та збройної боротьби й пов’язані, насамперед, з людським фактором. Його складовою є формування суспільної підтримки Збройних Сил та привабливості військової служби.

Ураховуючи актуальність цієї проблеми, Президентом України визначено завдання стосовно створення до кінця 2009 року програми забезпечення позитивного іміджу Збройних Сил та привабливості військової служби в суспільстві.

Саме тому популяризація позитивного образу нової армії має бути предметом особливої уваги Міністерства оборони, Уряду та Верховної Ради України.

Проте ми усвідомлюємо, що це має бути досягнуто тільки при забезпеченні інтенсивної підготовки військ (сил). У цьому контексті важливим є рішення Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України стосовно затвердження до кінця 2009 року державної цільової програми відновлення пілотажної групи “Українські соколи”.

Іміджу Збройних Сил буде сприяти внесення до категорії першочергових завдань забезпечення соціальних стандартів несення служби. Особливо це стосується питання житла. Протягом 2008 року отримано понад 5 тисяч ордерів на заселення військовослужбовцями Збройних Сил.

Для окремих категорій військовослужбовців поняття “черги на житло” буде ліквідоване до кінця 2009 року. У першу чергу ми виконаємо завдання Президента України щодо льотно-підйомного складу Збройних Сил та плавскладу Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які вже до 1 липня 2009 року будуть забезпечені службовим житлом.

Крім того, у Міністерстві оборони розглядаються й інші механізми вирішення проблеми забезпечення житлом військовослужбовців. Підготовлено та внесено зміни до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, які передбачають умови пільгового довгострокового, у тому числі іпотечного, кредитування будівництва (придбання) житла, накопичувальної системи фінансування будівництва та застосування механізму придбання житла на умовах пайової участі.

На стадії завершення відпрацювання знаходиться Концепція переходу на накопичувально-іпотечну систему забезпечення житлом військовослужбовців.

Поки Україна не входить до системи колективної безпеки, вона має самотужки дбати про спокій та стабільність на власних теренах. Наше завдання - унеможливити будь-які зазіхання на нашу територію і незалежність. Це завдання покладено на Збройні Сили України, які на сьогодні перебувають у складній ситуації. З одного боку, іде реальний позитивний процес підвищення їх боєздатності, який у 2009 році вимушений був призупинитися, а з іншого – супроводжується необґрунтованими деклараціями та міфами щодо виділення необхідного обсягу коштів на потреби оборонної сфери, професіоналізації Збройних Сил, реальності наших програм та планів, турботи Уряду про захисників Батьківщини. Усе це стримує рух уперед.

Настає час повернутися до Збройних Сил обличчям. Тільки визначенням проблем боєздатності та розмовами про них справі не допомогти. Потрібні реальні практичні кроки, які без належної підтримки Уряду здійснити неможливо.

Міністр оборони України

Ю.І.Єхануров

САЙТ МО УКРАЇНИ